Кіборг Поповіченко

12:16
559
views

28 листопада не стало кропивничанина Олександра Поповіченка, учасника битви за Донецький аеропорт. 15-річний син Максим не встиг показати йому кубок, який здобув на всеукраїнських змаганнях з тхеквондо.

– Ми познайомилися кілька років тому, коли Олександр Поповіченко лікувався в госпіталі, а я працювала у Міністерстві у справах ветеранів, – згадує кропивничанка Людмила Гуріна. – Йому тоді вручали відзнаку «За поранення». Згодом ми подружилися. Я дізналася, що Сашко пішов добровольцем на війну навесні 2014 року. Брав участь у битві за Донецький аеропорт. Він водієм служив, підвозив бійцям боєприпаси. І сам на позиціях стояв. Поповіченко – один з героїв, яких називаємо кіборгами. Там у нього влучила куля. Ще й хребет пошкодило та зуби повибивало, коли стіна обвалилася. Проте він продовжував воювати до кінця 2015 року. Побратими називали його Будулаєм, через кучеряве волосся, вуса й бороду. Нагороджений орденом «За мужність». Сашко – справжній воїн, строкову службу проходив у повітряно-десантних військах, бойове хрещення отримав у Нагірному Карабаху. До 2014 року Олександр працював водієм. Любив цю роботу, знався на автомобілях, сам ремонтував їх. І в далекі рейси їздив. Демобілізувавшись, повернувся до улюбленої справи. Поки здоров’я дозволяло, не міг без машин. Побудувався – двоповерховий будинок під Первозванівкою звів. У Первозванівці як учаснику АТО йому дали земельну ділянку. Я йому допомагала в отриманні землі, і на сесію сільської ради разом ходили. Сашко – такий господар! Тримав кілька свиней. Але після демобілізації у нього не складалося сімейне життя. Розлучився, мешкав із сином. Дуже непокоївся, коли в Максима виявили проблеми із серцем. Сашкові побратими допомогли з операцією. Максим відновився після операції і, зайнявшись тхеквондо, показував добрі результати. Батько радів успіхам сина, навчив його керувати авто. І дочці допомагав, яка залишилася біля матері. Добрий був, спокійний. Не знаю, що треба було зробити, щоб вивести Сашка із себе.

Поповіченка поважали у ветеранській спільноті. Дисциплінований, відповідальний. Належав до громадської організації «Патріот Кіровоградщини», брав участь у наших заходах. Збиралися, допомагали ветеранам війни. Але хвороби, які нажив на війні, все сильніше давалися взнаки. Останнім часом йому було важко ходити. Хоча Сашко не запускав себе, звертався до лікарів, лікувався в госпіталі. І відчував підтримку сина.

Коли батько помер, Максим був на чемпіонаті з тхеквондо. Здобув перемогу, віз додому кубок, хотів порадувати тата. Приїхав, а тата – немає…

Усі, хто знав Олександра Поповіченка, дуже засмутилися, дізнавшись про його смерть. Побратими наполягли, щоб поховати його з почестями. Ми вдячні Владиславу Зуєву й Володимиру Водолажському з ТЦК, які допомогли в організації похорону. Пам’ятатимемо Олександра довіку.