Ті, що йдуть першими

Після поранення більше двох місяців лікування в госпіталі та реабілітації. Нетривала відпустка. Зустрілися. Розпитали.

Він – старший групи штурмовиків з позивним «Француз», сержант, командир відділення, заступник командира взводу. На війні – з першого дня, 25 лютого 22-го року вже був у війську. Підготовки не було, адже вже навчений: з 2014-го до 2016-го був в АТО.

– Що роблять штурмовики на війні?

– Штурмують. Спочатку плануємо штурм, йдемо займати позицію, попередньо вибивши звідти ворога. Потроху просуваємося, хоча це складно – кругом все заміновано. Бувало, заходили на позицію, виходили й не розуміли, як нам це вдалося, адже кругом міни. Останній раз наша група пройшла нормально, а той, хто ніс нам боєприпаси, підірвався на міні. Слава Богу, живий. Я його виніс.

– Ти ж тоді сам був поранений?

– Так. Але ж ми побратимів не кидаємо. Коли накладав турнікет на ногу, на нас міни полетіли – ворог нас виявив, закидали. Ми залишилися без зв’язку, якось вибралися. Він втратив багато крові, втрачав свідомість, думав, не витягну. Але хлопці з іншої позиції підійшли, допомогли через окоп перенести, а потім машина під’їхала. Тепер маю хрещеника, старшого за мене років на десять, і нагороду від Залужного.

– Ви ж бачите ворога. Який він?

– Є підозра, що вони під «чимось». Щось з ними не те. Буває, заходять на позицію, яку немає сенсу тримати. Йдуть два-три чоловіки, їх оддубасили, наступні йдуть. Трупи поскладали, сидять, чекають. Їх положили, наступні йдуть. Буває, за день по три-чотири рази така фігня.

Людей в них багато. Ми так своїми не розкидаємося.

– У полон берете?

– Буває, але росіян серед них мало, в основному з так званих «ЛДНР». «М’ясні штурми» ними проводять. Полонені переконують, що не стріляли. Якось взяли чотирьох, і вони дійсно не стріляли, автомати в мастилі. Їх послали взяти позицію, переконали, що все чисто. Йшли, як на прогулянці, і на нас натрапили. Їм пощастило, що ми не стріляли, бо підпустили ближче, побачили, що автомати за спинами, йдуть на «розслабоні». І опа – сюрприз!

– У росіян дійсно дуже багато зброї?

– По нас луплять «рапірами», СПГ, травлять газом. Кидають міни, вони при падінні виділяють їдкий газ болотного кольору. Одразу опіки слизової, тому треба встигнути одягти протигаз. Відкриті ділянки тіла покриваються виразками, одяг після цього підлягає утилізації. У нас були випадки отруєння, тому зараз ніхто не виходить на позицію без протигаза.

– Як ви забезпечені?

– Їсти є. Все інше видають, але якість неналежна. Ось зараз треба хлопцям зимовий одяг, взуття. Снайпер може лежати на одному місці 12-20 годин. Штурмовик має протягом доби утримувати позицію, облаштувати її, щоб піхота потім стала. І коли морози, треба вдягати таке, щоб не замерзнути.

Автомобіль ми купили за свої гроші. А от тепловізійні приціли не потягнемо. Вони нам конче необхідні. Так, нам надали денний і нічний приціли. Але вночі він, як ліхтар, інфрачервоне випромінювання. Тепловізійний приціл себе й тебе не видає. А нашій групі потрібні два приціли, одна станція і один дальномір. Це колосальні кошти. Не знаю, де їх брати. Ніколи збором грошей не займався.

Відпустка закінчиться – повернуся до хлопців. Хочу приїхати не з порожніми руками.

P.S. Контакти «Француза» є в редакції, а допомога штурмовикам конче потрібна.