Побратими Богдана Гаркуші дали йому військове псевдо Пітон. Можливо, через його високий зріст – метр дев’яносто. 7 квітня 2025 року він вступив до лав Державної прикордонної служби України. Проходив службу у складі 3-го Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса «Помста», де був оператором безпілотних авіаційних систем.
Спогадами про сина і своїм болем поділилася мати захисника Ірина Миколаївна.
– Богдан в нас був первістком, народився 13 вересня 1992 року. Я стала мамою у 19 років, – розповіла пані Ірина. – Довго не знала про вагітність, він ховався від мене і лікарів. Тому вирішили назвати Богом даним. З молодшим братом Данилом різниця 14 років. Старший був моїм помічником. Біг зі школи, щоб мені допомогти. Потім в садочок малого водив і в школу. Це була моя квіточка. Він добре вчився, мав гарну пам’ять, йому легко давалися всі предмети. А ще він був людяним. І домашніх тварин любив.
Богдан навчався у ліцеї «Муніципальний колегіум» (11 школа) у класі з поглибленим вивченням англійської мови. Отримав Золотий сертифікат з англійської мови за програмою Міжнародної школи. Вступив до Державної льотної академії на спеціальність «Управління повітряним рухом», став диспетчером. Так склалося, що за спеціальністю не працював, хоча мама дуже хотіла, щоб залишився вірним отриманому фаху. Але Богдан захопився IT. Оскільки йому все давалося легко, далося і це.
У квітні 25-го року Богдан отримав повістку. Мама каже, що передбачала, цим це закінчиться, тому що син ніколи не брав участі у конфліктах, був миролюбним, спокійним, всіх розумів. Але взяв у руки зброю. Був в учебці, звідки вийшов оператором БПЛА.
– Син ніколи ні на що не скаржився, і про службу говорив стримано, заспокоював: все добре, побратими хороші, взаємовиручка є, годують смачно, – розповіла Ірина Миколаївна. – Одного дня сказав, що його відправляють у відрядження. Виявилося, що довезли до Костянтинівки, звідти 15 кілометрів пішки до Білої Гори Донецької області. Начебто їх відправили рити окопи. Обіцяв через два тижні зателефонувати. Виявилося, що відрядження – це на позицію. Там він і загинув.
Другого липня мамі повідомили, що син зник безвісти. Чекала, шукала, писала, зв’язувалася з рідними побратимів, які були разом з Богданом. З’ясувалося, що протягом чотирьох місяців тіло захисника знаходилося в окопі. Повернули його по репатріації. В службовому розслідуванні обставинами зникнення назвали скид з БПЛА.
– З усіх структур, посадовців, з якими мені довелося спілкуватися, найлюдянішим виявився старший слідчий в ОВС підполковник поліції Денис Табачнюк, – каже пані Ірина. – Богдан – єдиний з безвісти зниклих біля Білої Гори прикордонників загону «Помста», кого повернули. Інші родичі досі в невідомості. Слідчий сам мене знайшов, підтримав. Експертиза ДНК була проведена в короткий термін. Він відповідав на всі мої дзвінки. Людина на своєму місці. Я йому вдячна.
Богдан був романтичним і сором’язливим. Мріяв про власну родину, але до дівчат, яким він подобався, душа не лежала, і навпаки. Хотів відкрити власну справу, пов’язану із штучним інтелектом. Вже мав напрацювання – співпрацював дистанційно з IT-організаціями.
Прощатися з Богданом Гаркушею прийшли його однокласники і завуч Муніципального колегіуму. Побратимів не було. Прапор з портретом захисника замовляла мама. Хоче облаштувати його могилу інсталяцією, яку знайшла на сторінці сина в соцмережах. На передньому плані зображений козак, а далі – місто майбутнього, про яке, напевно, він мріяв.
Неювілейна творча зустріч