У нас у редакції всього троє активних футбольних уболівальників, решта – просто симпатики. Головний, звісно, – єдиний у Кропивницькому спортивний журналіст Юрій Ілючек. Який під час Чемпіонату світу з футболу встановив рекорд редакції «Україна-Центр», переглянувши в прямому ефірі всі 104 матчі цього турніру. Тому мені здається логічним, що розмова про свято футболу і власний рекорд Юрія Ілючека відбулася в редакції «УЦ».
– Юрію Сергійовичу, як тобі спало на думку переглянути всі 104 матчі? А головне, навіщо? Адже ти чудово знав, що серед них будуть абсолютно нудні матчі.
- Почну з того, що відверто нудних матчів було мало. Збірні, які потрапили на турнір уперше, намагалися грати в футбол, а не виживати. Й звідси –велика кількість голів на груповому етапі. Було лише декілька ігор, коли доводилося дійсно боротися зі сном, але це радше виняток. Тепер про те, чому й навіщо. Це був виклик, перш за все, самому собі. Через певні обставини не можу зараз працювати акредитованим журналістом із місця події. А хотілося відчути драйв та напругу. Перейти в той час і бути в курсі того, що відбувається тут і зараз. Я ж усі матчі дивився виключно в прямому ефірі, бо в запису вже кураж не той. Тож захотілося попри відсутність ексклюзиву бути корисним шанувальникам футболу, щоб вони подивилися на турнір моїми очима й щоб отримували свіжесенький погляд на події. Мої дописи виходили на Фейсбук та Телеграм максимум через 5 хвилин після поєдинків. Потім доводилося трохи виправляти помилки, але то вже дрібниці. Якщо багато людей писало та дякувало, значить, комусь моя робота допомогла краще поринути у вихор подій на Кубку світу.
А взагалі, якщо подивитися на статистику, моїх текстів про чемпіонат світу вийшло рівно 100. Я хотів і щоденні відео на власному You–Tube-каналі «Студія 2 U» робити, та вже після першого туру групового раунду зрозумів, що не витримаю такого ритму. Тому вийшло лише 29 різних відеоматеріалів, включаючи ексклюзиви із Канади від мого товариша, фотожурналіста Анатолія Черкасова. Взагалі в спеціальній групі на Фейсбук опубліковано 222 моїх дописів про Кубок світу. Загальна кількість переглядів на моїй особистій сторінці склала мільйон192 тисячі читачів. Звісно, десь був суб’єктивізм, стосовно збірної Аргентини, яка мені відразу категорично не подобалася, але на інші події намагався дивитися об’єктивно. Тож дякую усім, хто пройшов разом зі мною цей тривалий, але цікавий марафон. Я ж ще аналітику колег дивився та аналітичні студії, щоб порівняти власний погляд із іншими. Так що одними трансляціями ігор справа не обмежилася.
– ЧС-2026 відбувався на американському континенті, різниця з нами в часі – від 7 до 10 годин. Ти взагалі не спав чи перейшов на нічний спосіб життя, як кажан?
– Жив за таким графіком, ніби перебував на чемпіонаті, а вже вдень трохи відсипався. До речі, я ж Олімпіаду в Італії таким же чином відпрацював. Там тільки легше тому було, що трансляції рано закінчувалися, але потім я до ранку монтував чергові випуски власних щоденників Олімпіади.
– Здається, деякі матчі починалися в один і той самий час. Як ти виходив із ситуації?
– Це були останні матчі групових етапів. Дивився одночасно на телевізорі та ноуті, а коли той зламався – на смартфоні. Добре, що передплата на «Мегого» дозволяла. Найскладніше було, коли двічі перебував у відрядженнях зі «Сталевими Орлами». Доводилося в автобусі дивитися. Хлопці питали: навіщо? Відповідав, що собі слово дав й навіщо дурити самого себе. Повірте, не обдурив.
– Із власного досвіду знаю: після перегляду кількох матчів поспіль вони починають зливатися в один. Справді пам’ятаєш усі 104 матчі?
- Ну детально ні. Але для цього є мої ж звіти про кожну гру. То можна подивитися й згадати, що там було й як. Але найяскравіші, найцікавіші та найбільш інтригуючі дійсно пам’ятаю.
- Чи можеш як експерт назвати нові тенденції у стратегії та тактиці футболу, які продемонстрував ЧС-2026?
– Я не футбольний експерт, а спортивний журналіст широкого профілю. Експертну оцінку в наших публікаціях та відеобесідах дали справжні фахівці. І погоджуюся з ними, що ніякої тактичної революції ми не побачили. Остання така революція сталася на чемпіонаті світу 1974 року, коли нідерландці здивували усіх тотальним футболом. І з того часу ця універсалізація футболістів лише поширюється та поглиблюється. І ми побачили від іспанців, що футбол рухатиметься саме в такому напрямку, коли захисники стануть форвардами, а нападники будуть вимушені захищатися, що виграватимуть команди-зірки, а не окремі виконавці, навколо яких будуються команди, – про це говорив ще на початку 2000-х у одному із своїх останніх великих інтерв’ю Валерій Лобановський. Так що світовий футбол (на жаль, не український), розвивається за конспектами Лобановського, де на першому плані – чудові фізичні кондиції, тотальний пресинг та миттєвий перехід із захисту до атаки за рахунку створення вільних зон. Саме так грали іспанці, які вже відмовилися від своєї тікі-таки, а створили іншу систему гри, яка також базується на контролі м’яча та позбавлення конкурентів простору. Тут показовим був не однобічний фінал, а півфінал проти французів. Після цього я зрозумів, що таку Іспанію ніхто не зупинить.
Щодо стратегії, тут потрібно було правильно розподілити сили на всю дистанцію. І тут знову показовим є приклад тепер вже чемпіонів світу та Європи, коли в перших матчах тренер оцінював готовність своїх виконавців, визначався з їх можливостями, а потім вже виводив їх на пік на вирішальні матчі.
Сьогодні неймовірна важлива роль тренера, адже потрібно вибудувати колектив. Ось Роберто Мартінесу чи не з найпотужнішим складом збірної Португалії це не вдалося. Як і Карло Анчелотті – з бразильцями, а Юліану Нагельсманну – з Німеччиною. За великим рахунком, провалився і Рональд Куман із Нідерландами. Здивував Руді Гарсія, який вже в ході турніру переналаштував бельгійців, які створили величезні проблеми збірній Іспанії. А ось Ліонель Скалоні намагався плисти за течією, зробивши ставку на геній Мессі та не подбавши, щоб у короля була гідна свита. Як з’ясувалося, що видатних рис окремих виконавців вже недостатньо для перемоги на такому турнірі. І приклад Роналду, Мбаппе, Кейна та Голланда це показує.
Що ж стосується тенденцій розвитку, в футболі відбуваються процеси інтернаціоналізації, коли на провідні ролі все більше виходять футболісти африканського походження. Хоча раніше існувало правило, коли ти вибрав країну й зіграв за юнацьку збірну, то вже змінити громадянство не мав можливості. Але згодом це правило відмінили й пішов пошук талантів із національним корінням по усьому світу. І тому ми побачили саме таку збірну Марокко, в якій 19 футболістів народилися в країнах Західної Європи, а провідні ролі в збірній Швейцарії грають афрошвейцарці Емболо, Ндоє та Манзамбі. Такий нині час.
– Одним із найвидовищніших матчів турніру стала гра за «бронзу» між Англією та Францією. Може, таким і має бути футбол – зрештою, він же не для експертів і спортивних журналістів, а для багатьох тисяч і мільйонів глядачів?
– Ні. Це було показове шоу для тих, хто мало розуміється на грі. Коли суперники не захищаються, коли в них у середині поля та в захисті «прохідний двір», коли немає компактності та інтенсивності й коли забивається стільки м’ячів, то до сучасного та якісного футболу це не має ніякого стосунку. Це був матч, де всіх усе влаштувало. Англійці нарешті щось на світовій першості здобули, а французи забрали призи найкращого бомбардира для Мбаппе та найкращого асистента для Олісе. Ну й те, що Дідьє Дешам після свого останнього матчу та поразки не виглядав зовсім засмученим, говорить про характер цього протиборства, якщо його так можна назвати. Для американців, які полюбляють такі показові шоу, це була дійсно розвага, а фахівці усе побачили та оцінили.
Якщо вже говорити про якісні поєдинки, то на початку це була гра між Англією та Хорватією. Хоча там також були проблеми з компактністю та балансом між лініями. Справжня футбольно-тактична дуель була в грі іспанців із португальцями та з бельгійцями, які все ж віднаходили протидію переваги фурії рохи, але наприкінці не витримали. Ну й найкращим матчем у виконанні однієї команди з нейтралізації найкращих можливостей суперників був знову ж таки півфінал між Іспанією та Францією. Думаю, те, як відпрацював злагоджений іспанський механізм, ще довго вивчатимуть тренери та захоплюватимуться.
– Помріємо: якби збірна України грала в Америці, сподіваюся, не виглядала б гірше, скажімо, за Йорданію. З ким ще могла б позмагатися наша збірна?
– Збірна України в її нинішньому стані, якби грала замість шведів, то могла б набрати максимум три очки й не вийти з групи. Ми ж зараз десь на рівні з Чехією, яка вилетіла після групового раунду. Нідерланди та Японію, думаю, не здолали б, а ось із найслабшою командою чемпіонату – Тунісом ще побуцалися б. Як із тією ж Іорданією, Катаром, Новою Зеландією, Кюрасао та Іраком. Та й то важкувато було б, на жаль.
– Назви свою збірну чемпіонату, можна навіть із дублерами по позиціях.
– Нічого вигадуватиму: моя збірна – збірна Іспанії у повному складі. Ну якщо додати туди запасних, хоча з інших збірних туди ніхто не впишеться, то назву голкіперів Еміліано Мартінеса (Аргентина) та Возінью (Кабо-Верде), захисників Саліба (Франція), Дінея (Кабо-Верде), Спенса (Англія), Хакімі (Марокко), півзахисників Беллінгема і Гордона (Англія), Олісе та Дембеле (Франція), Монзамбі та Джаку (Швейцарія), Буадді (Марокко), нападників Мбаппе (Франція), Кейна (Англія), Голланда (Норвегія) та Мессі (Аргентина). Абсолютно погоджуюся, що найкращим гравцем турніру став мозок та рушійна сила збірної Іспанії Родрі. Рівних йому за впливом на гру своєї команди не було.
– Останнє запитання. Наступний чемпіонат планують провести за участі 64 команд. У зв’язку з цим чи не хочеш встановити новий рекорд з перегляду матчів?
- Гадаю, й 48 – забагато, адже з десяток відвертих «пасажирів» на турнір приїхали. Та, враховуючи шалений прибуток ФІФА від цього турніру й можливу перемогу Інфантіно на чергових виборах президента, не виключаю, що вже в 2030-му році буде 64 збірні. Ну може хоч тоді й українських футболістів серед учасників побачимо.
А я краще на чемпіонат світу з’їздив би та попрацював би там. Бо на інших крутих спортивних форумах, включаючи футбольний Євро, вже бував. Але до наступного Кубку світу ще дотягнути треба.
Цей же чемпіонат запам’ятається заповненими трибунами, новинками у правилах, суддівськими та іншими скандалами та поділом футбольного світу на шанувальників й противників Аргентини. А ще, мабуть, завершенням великих епох Мессі, Роналду, Модрича та деяких інших мега-зірок. Хоча не виключено, хтось ризикне зіграти й на наступному турнірі в 2030 році. Ніхто не хоче йти переможеним.
Неювілейна творча зустріч