«Тому ми й люди»

У Фейсбуці набирають популярності короткі відео, де військовий годує кота Донбасика. Розмовляє з ним, розповідає, чим той буде ласувати, гладить, хвалить. Милі відео викликають усмішку, теплі враження. Захотілося поспілкуватися з військовим. Надіслала запит, і, на щастя, він погодився.

Степан Нестор родом з міста Мостиська Львівської області. До війни працював у «Львівобленерго». На початку березня 2022 року прийшов до військкомату і сказав: «Забирайте мене. Я готовий йти воювати».

Має військове псевдо Єнот. Каже, що сам вирішив так назватися. Солдат Степан Нестор нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», Золотим хрестом Головнокомандувача ЗСУ, відзнакою «За збережене життя».

– Степане, з чого почалася ваша війна?

– Відправили в Київ, у президентський полк. Потім сформували Окрему президентську бригаду імені Богдана Хмельницького, я до цих пір там служу. Перебуваємо на харківському напрямку.

– У відпустках були?

– Так. Минулого року під час відпустки навіть возив родину на відпочинок за кордон. Бригада хороша, батальйон нормальний, командири адекватні, все розуміють, тому проблем з відпустками немає.

Дати військовому відпочити дуже важливо. Тому що втрачається мотивація. Ще й дивишся в соцмережах на фото та відео, бачиш, як інші відпочивають з дітьми, з батьками, а я тут сиджу у посадці. А поїдеш у відпустку – трішки легше стає. Набираєшся сил, мотивації. В мене під час війни почався новий етап життя: я одружився, в мене народився син Данило. Мати можливість хоч зрідка бачити їх – це щастя.

– Яке ваше ставлення до бусифікації?

– Може, комусь не сподобається моя думка, але я відповім. Моя думка – то є правильно, тому що всі повинні захищати Україну. Зараз починають говорити, що у всіх є права. Але окрім прав, є обов’язки. Якщо би люди добровільно йшли захищати, ніякої бусифікації не було б. Чомусь у 22-му – 23-му роках бусифікації не було, всі йшли добровільно. Я розумію, що це війна, що це складно. Я усвідомлюю, що мене можуть вбити в будь-який момент. Але й усвідомлюю, якщо я не піду, другий, третій, ми втратимо країну.

Подивитися нашу історію, ми завжди прагнули мати свою незалежну державу. Так і далі треба продовжувати. Треба зберегти незалежну державу для нашого майбутнього.

– Поговоримо про солдатський, так би мовити, побут. З відео, записаних військовими, помітно, що присутній гумор.

– Без гумору дуже важко. Якщо постійно жити на стресі, то можна з глузду з’їхати. До всього треба ставитися з гумором і по-філософські. Є книжка Джона Кехо «Підсвідомість може все»: як ти себе налаштуєш всередині, так воно і відбувається.

Треба радіти кожному моменту. Бачу котика, я йому радію, поговорю з ним, дам поїсти.

– Тепер про котика. Ваш Донбасик всіх зачарував. Звідки він взявся?

– Приходить до нас. Я спочатку надсилав відео дружині, вона сину показувала, бо той котиків любить. Потім закинув відео у Фейсбук, почали з’являтися перегляди, коментарі. Подумав, якщо людям подобається, по можливості буду виставляти.

До нас ще два котики приходять, але вони нас бояться. Донбасика я приручив. В бліндаж він не заходить, а підходить і нявкає. Значить, хоче їсти і мене кличе. Чекає біля входу, я виношу чи тушонку, чи щось інше. Він знає, де я його годую, йде слідом.

– Меню в нього різноманітне.

– Те, що ми їмо, те і він. Меню залежить від логістики, від доставки. В нас є запаси тушонки, консерви. Якщо є молоко – даю. Сметани можу дати. Корму котячого тут немає. І доставити сюди важко: дрони, скиди.

В нас буде ротація, я спробую вивезти Донбасика. Звичайно, якщо він дасться в руки, бо він з характером, гонористий. Спробую посадити його в рюкзак і вивезти.

– Під одним з відео вам дорікали, що ви кота годуєте ковбасою.

– Так, мені написали, що пенсіонери віддають останні гроші на ЗСУ, а я кота годую ковбасою. Відповів, що ковбаса куплена за мої особисті гроші, які мені держава видає. У волонтерів я нічого не прошу. З котом я ділюся своїм пайком.

– Людям подобаються відео, де військові з тваринами. І їх немало.

– Всі замучилися від тої війни, хочу якогось релаксу, позитиву, трішки забутися. Я особисто коли спілкуюся з Донбасиком, чухаю його, мені легше стає.

Раніше до нас приходила лисиця. Я їй давав їсти у спеціальну тарілочку, вона не їла. А крала їжу з пакетів. І собаки в нас були. Тому ми й люди, що можемо пожаліти, поділитися. На війні загострюється відчуття справедливості. І якщо нікому добро не робити, людина черствіє, замикається в собі, настає депресія, а потім може бути багато різних проблем.

– Будуєте плани на після Перемоги?

– Хочу купити квартиру і проводити час з дружиною і дитиною. Це найголовніше бажання. Хочу надолужувати ті моменти, які я не переживав, коли в дитини був перший зубчик, перший крок, перші слова. Всі недоспані ночі, коли жінка качала, годувала. У серпні Данилко вперше піде в садочок, я не побачу, бо буду тут. А хотілося б повести його, побути там з ним годинку, поки адаптується. Піти з ним на морозиво, поїхати на озеро, на риболовлю. Якщо дасть Бог залишуся живий, все так і буде.