24 години у Карпатах

17:29
829
views

Співзасновник агентства інтернет-маркетингу Drive.promo і керівник гуртків Кіровоградського обласного центру туризму Олександр Алєксандров разом зі своїм другом і напарником Ігорем Покідьком цього літа протягом 24 годин підкорювали Карпати. Як це було – журналістці «УЦ» розповів Олександр, ініціатор і натхненник подорожі. – Ми взяли участь у чотирнадцятих традиційних змаганнях Gorgany Race 2020. Цього року вони проходили в «епідеміологічному форматі»: усі команди стартували незалежно одна від одної й надсилали записаний з навігатора трек, який був підтвердженням того, що учасники побували на всіх необхідних контрольних пунктах. Окрім цього, на кожному з пунктів потрібно було зробити фотографію. За допомогою карти, навігатора, компаса та власного досвіду орієнтування на місцевості це все складалося в маршрут і відобразилося на нашому трекові та світлинах. Організатори змагань – магазини Gorgany, які свою мережу розвивають вже близько 20 років. Їхні магазини є в Києві, Львові, Івано-Франківську. Цього року вони провели змагання на безкоштовній основі, адже через карантин не змогли зробити їх у звичному форматі, тому не було особливих нагород і особливих витрат: учасники використовували свої особисті карти, на які переносили позначки з суддівських, організатори не сиділи на місці та не підраховували результати, не використовували дизельне паливо для генераторів електрики тощо. Інші витрати Gorgany взяли на себе, аби якомога більше учасників могли взяти участь у змаганнях без оплати вагомого стартового внеску. До речі, буквально 15 хвилин тому я отримав e-mail з підтвердженими результатами та анонсом наступних змагань 26 червня 2021 року. – Чи знали ви результати інших учасників, коли йшли в похід? – Дійсно, перед початком нашої дистанції вже були оголошені попередні результати більшості команд: час, за який вони подолали маршрут, і кількість контрольних пунктів, які вони взяли. І це не дивно – адже ми стартували за 2 дні до кінця літа, тому результати тих, хто пройшов маршрут ще задовго до нас, уже були відомі. Але, відверто кажучи, нам це не допомогло й не вплинуло на наш підсумок. Ми з нашим досвідом і фізичною формою не змогли обійти за 24 години таку кількість перешкод, яку подолали призери. – Але ж все одно ви отримали гарний результат, чи не так? – Фінальні результати станом на зараз такі: у нашому класі фінішувало 45 команд, і ми посіли 17 місце. Наскільки це гарний показник – не знаю. Так, з Кіровоградської області та взагалі центральної частини України ми такі єдині. Було багато команд, які пройшли з нами однакову кількість контрольних пунктів, але хтось фінішував раніше, а хтось пізніше. Я вважаю, що в нас середній результат. З досвіду участі, після того як я повернувся додому, ще раз переглянув свої записи, трек і карту, і зрозумів, що чисто гіпотетично ми могли б пройти маршрут краще, але те, що в нас вийшло так, це також великий успіх. – Що було найскладнішим у подоланні дистанції? – Знову ж, є кілька форматів участі. Той формат, у якому брали участь ми, – це 24 години. Для його подолання потрібні були не лише фізичні амбіції та підготовка, а ще й певне психологічне налаштування та командний дух. Адже перебувати 24 години в повній ізоляції у диких місцях – дещо незвично, але це наносить відбиток на те, що ти навіть не відчуваєш втоми від відсутності сну. – Тобто ви взагалі не спали? – Так, абсолютно не спали, і скажу, що навіть і не хотілося. Потенційно ми могли це зробити, але як можна спати в горах на схилі в лісі? Тим паче для того, аби нормально відпочити, потрібно було нести намет, спальний мішок, ковдру, а все це – додатковий тягар, який невигідно було брати з собою на таку невелику дистанцію. Насправді для здорової людини одну ніч не поспати – в цілому не критично. Буває так, що в дорозі людина не може спати, або ж студенти, коли готуються до сесії, теж не сплять ночами. Хоча я далеко не студент, але іноді маленькі діти не дають нічку доспати, або ж через хворобу… Але коли ти не спиш по своїй волі, то це навіть певне загартування сили духу. Тому цю подорож ми провели на ногах, не змикаючи очей. Пам’ятаю лише один раз, коли ми присіли на колоду, аби відпочити та перекусити енергетичними батончиками й бутербродами, і я замислився, як нам далі подолати спуск, на 10 секунд я провалився у мікросон, а потім знову «включився», і ми рушили далі. Це був цікавий досвід хоча б з того боку, аби дізнатися можливості свого організму. До речі, однією з небезпек у Карпатах була навіть не зустріч з дикими звірами, жодного з яких ми там і не побачили, а вірогідність оступитися, підвернути ногу чи звалитися в урвище. – З вами траплялося подібне? – У нас були моменти в стилі «оступився, приземлився, присів на землю», але сильно ніхто, на щастя, не падав. У небезпечних місцях підстраховували один одного, аби не було «позаштатних» ситуацій і не доводилося викликати рятувальників і евакуйовуватися. Тож, програму-мінімум – не травмуватися та вийти на своїх ногах – ми виконали. Ще одним серйозним випробуванням була необхідність вкластися у виділений контрольний час. Близько 20 команд з усіх трьох змагальних класів не вклалися у нього з тих чи інших причин. Тому важливо наперед продумувати свою тактику з урахуванням усіх можливих ситуацій. Коли ми були на дистанції, у мене на ходу змінювалося понад 15 варіантів проходження маршрутів. Під час підготовки недостатньо просто бігати чи ходити в походи, потрібно постійно підтримувати також розумовий тонус. У нас, наприклад, в околицях Кропивницького регулярно проводиться популярний чемпіонат області зі спортивного орієнтування. На ньому учасникам видається спортивна карта з позначеними контрольними пунктами та компас, і їм потрібно обрати правильний маршрут та подолати за мінімальний час всю дистанцію. Це все, звісно, в мініатюрі порівняно з тим, що нам довелося пережити, але теж дуже допомогло підготуватися й оцінити свої фізичні можливості. Іншою перешкодою, з якою ми зіштовхнулися, були непролазні кущі на місці вирубки дерев. Це не очевидна перешкода, адже, якщо на карті показана вирубка дерев, то в очах рівнинної людини це виглядає як пеньки та трава. А насправді – це сплетіння сухих дерев, які лісоруби не забрали, і все це переплетено заростями лісової малини. Швидкість пересування по такому чагарнику стає в 5 разів нижчою. Якщо, наприклад, середня швидкість пішохода в Кропивницькому – 6 км/год, то в такій місцевості вона буде 1 км/год. І це не жарти. Нам було важче, ніж людям, які живуть та регулярно бувають там. З 2015-го року особисто я в Карпатах жодного разу не бував з робочих і сімейних причин. І з одного боку це стимулювало мене взяти участь у Gorgany Race, а з іншого – це було певним випробуванням для мешканця рівнинної території. У списках призерів і учасників, які мали кращі за нас результати, було багато мешканців Івано-Франківської та Львівської областей. І, коли в соцмережах я знаходив цих людей, бачив, що кожного вікенду в них фотографії з нових походів і вершин, а в мене кожні вихідні – велосипед у кращому випадку за межами міста в полі на рівнині. Але це абсолютно ніяка не перешкода. Я думаю, якби ми витратили більше часу та сил на підготовку, то в нас було би більше можливостей посперечатися за призові місця з колегами з гірських регіонів. – А якби не коронавірус, то куди б поїхали? – Я дуже сумнівався, чи хочу бігти в традиційному форматі Gorgany Race, адже там крім орієнтування та пересування на гірській місцевості тобі ще потрібно наводити переправи, спускатися на мотузці з великої висоти, проходити вбрід через річки, стріляти з лука, і цей формат передбачає більше технічної підготовки та більшу кількість спорядження на старті, і якби змагання проходили саме так, як зазвичай, то ми з напарником, мабуть, сходили б на 2-3 дні в похід. Але, оскільки на початку літа організатори повідомили, що формат змагань буде дистанційний, ми подумали, що це буде непогана альтернатива закордонним поїздкам у гори. Тому коронавірус не дуже вплинув на наші плани. Під час походу ми були дуже обережні й намагалися ні з ким особливо не контактувати, аби не отримати вірус та не сидіти потім на самоізоляції вдома. – Розкажіть, в які гірські походи ходили за кордоном? – З моїм напарником Ігорем ми останні 3 роки активно плануємо наші подорожі. Два роки тому в листопаді нам вдалося побувати в Туреччині на Літійській стежці вчотирьох із друзями в похідному режимі. У 2019-му році наша група вирішила продовжити, і ми вирушили в Альпи, на підкорення треку Тур де Монблан довжиною 180 км навколо найвищої вершини Альп, але буквально за кілька днів до вильоту в мене змінилися плани, і я не зміг поїхати, тому Ігор пройшов цей маршрут без мене. На 2020-й рік ми теж розглядали кілька варіантів подорожей, але в березні, коли стало зрозуміло, що за кордон ніхто не поїде, почали обирати цікаві місця в Україні, наближені до закордонних трекінгових маршрутів. У мене в списку, звичайно, є ще кілька закордонних маршрутів, які цілком реально пройти, та кілька нереальних, але, можливо, і їх я колись відвідаю. Також є велосипедні задуми як по обладнаних маршрутах Європи, так і по диких місцях ближчого та далекого бездоріжжя-зарубіжжя. – Які найцікавіші моменти пригадуєте з останньої подорожі до Карпат? – На території, де проходили змагання, знаходиться режимний об’єкт – офіційна резиденція президента України «Синя гора». Виходиш із лісу – і потрапляєш у «Беверлі Хілз»: стрижені газончики, вертолітний майданчик, великий мисливський будинок… Її побудували в 2001 році, і вона знаходиться під цілодобовим наглядом державної служби охорони та собак. Ті учасники, які не знали про це, думали, що по карті зможуть просто зрізати маршрут, і перелазили через огорожу на територію резиденції. Одну з команд навіть зловили та доставили до вияснення обставин. Конкретно ми були попереджені організаторами та йшли обхідною стежкою, слідкуючи за вказівниками по карті та на місцевості. Ми брали участь у пішохідному класі на 24 години. Був також і велосипедний. Наші колеги, які долали його, мусили частину шляху нести велосипеди на плечах через непристосовані для двохколісного транспорту місця. На Gorgany Race це традиційна історія, і той, хто їде на велосипеді, знає, що частину маршруту потрібно буде долати саме таким способом, і це – той фактор, через який я все ж таки вирішив іти пішки, хоча дуже люблю велосипеди. – Яке спорядження брали з собою? – Аптечку, ємності для води, трекінгові палиці, потужний ліхтарик, який зможе годин 10 поспіль світити вночі в лісі як мінімум тобі під ноги, а краще – на відстань 30 метрів навколо, аби ти міг бачити територію навколо й ніде не заблукати. За 4 дні до виїзду в Карпати ми з напарником пройшли близько 30 км околицями Кропивницького в нічний час, перевіряли свої палички, кросівки, термобілизну, ліхтарики, адже раптом щось не так, ти вже не зможеш прийти до магазину та сказати: «Дайте мені інші палички або ліхтарик», знаходячись далеко від дому в горах. – Чим і як харчувалися? – Я взяв із собою спортивні гелі та фітнес-батончики, а мій напарник вирішив задовольнити свої харчові потреби традиційними бутербродами з сиром і ковбасою, і ми навіть принесли частину своїх припасів на фініш. Потім вони дуже особливо смакували, адже ця їжа пройшла з нами більше 20 годин. – Чи плануєте наступного року знов брати участь у цій події? – Я поки що не знаю, але на Фейс­буці я вже поставив галочку, що мене вона цікавить.