Дива таки трапляються!

09:36
612
views

Не зважаючи на карантин, улюблена забігайлівка на ринку таки працювала, тому що гріх не заробити перед Новим роком, після якого, кажуть, усе зачинять. Тому гуляли й дозволяли гуляти, доки є можливість, чим і користувалися люди, яким теж хотілося відволіктися від турбот. У передноворічні дні майже всі столики були зайняті, але сказати, що в кафе було весело та гучно, як завжди, не можна. Розмовляли тихо.

«На Новий рік важко не сподіватися на щось хороше й навіть неймовірне, бо все, що було в старому році, вже закінчилося. Тому, що б там не було, ми хочемо зустріти свято якнайкраще. Невідомо, як умилостивлювали богів наші пращури, але те, що в ряду божих преференцій була їжа, – очевидно, адже не дарма ми зберегли цю традицію пригощання богів чи духів аж до наших часів, щоправда, тепер не приносимо жертву, а споживаємо все самі за святковими столами».

Андрій слухав цю розмову двох інтелігентів, які сиділи поряд, не без цікавості, але настрій від цього не покращувався. Він ледь не на останні гроші взяв пива й «сотку» в кафе, до якого давно звик заходити після роботи, особливо коли отримував гроші. Це була традиція – «обмивати» получку чи калим, які частенько траплялися на роботі, причому зварникові перепадало частіше, ніж іншим, – людям завжди щось потрібно підремонтувати чи зробити роботу вдома, та й на «фірмі» його цінували та платили непогано й вчасно. Так що на заробітки йому було гріх скаржитися, тому, ідучи додому зі «свіжою копійкою», він обов’язково скуплявся на базарі – брав сосисок або риби, яку обожнював, а дітям і дружині цукерки чи шоколадки. Не забував і себе, заходив в кафе, адже ж заробив, тому мав право!

Але сьогодні Андрій зайшов у кафе не з радості, а з розпачу. Він ніяк не міг придумати, як прийти додому й сказати, що грошей під Новий рік так і не видали, адже його чекали з грішми, та ще й такий день! Якось так склалося, що «про чорний день» їхня сім’я не відкладала, а жила з копійки, хоча й заробляли начебто непогано. Гроші проходили, ніби крізь пальці, можливо, через те, що в сім’ї було аж три жінки – дружина та дві вже величенькі доньки. Їм завжди щось потрібно купувати, а таких заробітків, щоб все купити й щось залишилося, – вони таки не мали. Та й криза, вкупі з карантином, підкралася якось несподівано. Їхня фірма ще якось трималася, але й вона не витримала, і якраз під Новий рік. Роботи не стало, а з нею не стало й грошей. Два тижні жили надією на замовлення, але не сталося, усе завмерло й заробити було ніде. «Шеф» намагався взяти в когось з друзів хоча б у борг для виплати авансу, але грошей ні в кого не було, кредити банки видавати відмовилися навідріз, а власних грошей на рахунках не було. І «калими», які б могли поправити справу, теж чомусь припинилися: «може, вже після свят, ми вам повідомимо».

…А чоловіки за сусіднім столиком міркували далі, не забуваючи припивати свою мудрість пивом, і хоча казали все начебто цікаво, але не з його настроєм було слухати. Вдома його чекали не з порожнім гаманцем, бо підчистили геть весь холодильник – хоч «каравул» кричи. Спробував набрати по мобілці кількох своїх постійних клієнтів, щоб щось перехопити в борг, але всі, як один, бідкалися про кризу та скаржилися на повне безгрошів’я. Та й те сказати, що перед Новим роком, як і проти ночі, позичати комусь гроші – погана прикмета…

Невеселі думки Андрія перервав чоловік, мабуть, вже пенсіонер, який спитав дозволу присісти поряд. «Та наче не зайнято, сідайте». Дядько виявився балакучим і компанійським, видно, вже трішечки підгуляв і навіть запропонував взяти пива за свій рахунок. Андрій чомусь відмовився, але сусід все одно завів розмову: «Чому невеселий?» «А чому радіти?» – знизав плечима Андрій і швидко розповів про свою біду.

«Біда», – зітхнув дядько, трохи помовчав, а потім продовжив: «Знаєш, що я тобі скажу? Це ще не біда. Мабуть, так погано, як після Незалежності, у 92-му чи третьому роках, вже не буде. Тоді дійсно був гаплик усьому – ні зарплат, ні пенсій, ще й магазини порожні, мов бубон. Одним словом, ні грошей, ні їсти, ні вдягнутися. Тоді ж ми зразу від талонів і дефіциту перейшли до інфляції та спекуляції, але й спекулювати було нічим».

Андрій теж пригадав, як у ті часи вони з дружиною шукали хрещеникам подарунки «на вечерю», а в «Культтоварах», де колись було повно іграшок, були лише іграшкові санчата, їх і довелося купити, бо як з порожніми руками нести вечерю? Та ще й цукерок, хоч трішечки схожих на шоколадні, не було, а подарунки для дітей складалися з карамельок та горошку. Згадав і усміхнувся: «Ваша правда».

«Отож. Якраз після тієї кризи в нас і почали з’являтися товари та продукти, пішла якась робота, щось заворушилося, і люди почали оживати». «Одні оживати, а інші наживати», – відказав Андрій. «Не без цього, але така в нас політика, що спочатку собі, а потім людям, але добре, що почали трішки ворушитися. Так що не журися, щось воно з цього буде. Не може ж бути, щоб лапті воду пропускали», – пожартував на прощання дядько.

Андрій повертався додому й думав про те, що дядько мав рацію – усе гірше ми вже пережили, але чим ближче до дому, тим важче ставало на душі. Дома його зустріла несподівано усміхнена дружина й таємничо-веселі доньки, які досить спокійно послухали сумну історію батька про те, що завтра доведеться шукати десь гроші на Новий рік.

«Ціліші будуть, – несподівано весело заспокоїла дружина. – У нас уже й дівчатка дорослі, несуть додому, а не з дому». Ті наввипередки почали розповідати, як їм вдалося влаштуватися продавати телефонні пакети і їх відразу купив якийсь дядечко для подарунків своїм співробітникам. А за це їм видали зарплату за два дні – по триста гривень і премію, аж по двісті, і запропонували близнючкам приходити ще, видно було, що в них покупці брали товар охочіше: «Так що, тату, ми й самі вже заробляємо, не хвилюйся». Андрій трішки заспокоївся, але сумні думки не залишали його ні на хвилину, навіть у свято.

Як би там не було, але Новий рік відсвяткували хоч і без розмаху, зате купили все необхідне, і за столом від сміху сестер було навіть весело. Дівчата мріяли, як вони знову зароблять гроші та що будуть купувати. Зустрічаючи Новий рік, багато мріяли та згадували, навіть те, як колись святкували Новий рік під картоплю та консервацію, а дорослі пили самогон, який для смаку зафарбовували якимись порошками. З них же робили й кольорову воду, після якої губи довго не вдавалося витерти від синьої чи жовтої фарби. Добре, що діти були ще маленькими то раділи навіть м’ячикам і цукеркам. Все-таки Новий рік важко зустрічати сумно, що б там не було.

…Вранці випав сніжок, і на вулиці стало урочисто й тихо, як це буває на другий день після Нового року. Але вже о 10-й ранку несподівано пролунав дзвінок від шефа: «Привіт, не розбудив? Як там голова, не тріщить? Тоді слухай і пробач, що до Нового року з грошима не вийшло. Але не все так погано, ось лише послухай. Не міг би ти вже завтра вийти на роботу? Ми перед самим Новим роком, зовсім несподівано, отримали термінове замовлення, вже завтра й гроші привезуть, але потрібно роботу зробити до Різдва, так що гуляти ніколи».

«Які проблеми, завтра буду як намальований», – не роздумуючи, відповів Андрій і, поклавши слухавку, вже весело пішов збирати сніданок для своїх дівчат. Настрій зразу став святковим, бо й правда: дасть Бог день, дасть і їжу.