«Хочу тут жити!». Після шоу

13:28
823
views

За словами його продюсерки та авторки ідеї, цей амбітний задум на початку здавався великою авантюрою. Але реаліті-шоу «Хочу тут жити!», попри всі сумніви, пролунало на місцевому телебаченні зовсім не провінційно, а по-справжньому професійно.

Про те, що лишилося за лаштунками для глядача, журналістка «УЦ» поспілкувалася з продюсеркою проєкту Оленою Горобець.

– Олено, перший сезон шоу добіг кінця. Чи задоволені ви результатом?

– На щастя, чи завдяки зусиллям багатьох людей, все вдалося. Ми щасливі за пару переможців. Наші спонсори підготували також подарунки для всіх інших учасників, адже кожен з них пройшов шлях героя й заслуговує на гідну відзнаку. Це шоу наповнили не лише ті випробування, які ми підготували для учасників, не лише те, як ми його зняли та змонтували, а ще й історія кожної пари, їхні емоції, стосунки та енергетика. Саме вони створили цю казку. Ми отримуємо чимало відгуків від глядачів. Вони кажуть, що це дійсно було шоу, за яким цікаво було спостерігати, – емоційне та напружене аж до самого кінця.

– Чи була, на ваш погляд, досягнута та мета, яку ставили від початку, – популяризувати Кропивницький, створити його нову легенду?

– Так, ми одразу поставили перед собою таку амбітну ціль, бо, як кажуть, якщо мета велика, промахнутися по ній важче. Я вважаю, що найбільше ми змогли розкрити наш посил у півфіналах і фіналі, в якому учасники знаходили 12 ключів саме за легендами Кропивницького. Якісь з них мали справжню історичну основу, а деякі ми вигадали самі – створили так би мовити легенду власними руками (сміється). І, звісно, ми пишаємося нашими учасниками, адже вони також стали легендами.

– Наскільки цікаво вам самій було спостерігати за учасниками та розвитком подій?

– Ми дуже хвилювалися та протягом усього проєкту вболівали за кожну з команд. Було надзвичайно цікаво спостерігати процес у реальності, а потім дивитися, яким він виходить на екрані. Це зовсім різні враження! Коли команди протягом дня проходили завдання, з ними весь час знаходилися тільки оператори. А ми як організатори бачили їх лише на якихось точках випробувань. І це додало нам ще більшої глибини розкриття характерів учасників, як вони спілкувалися між собою та розгадували завдання.

– До речі, про завдання. Як і хто їх формував?

– На перші чотири випуски для розробки завдань ми залучили квестмейкерів, адже для нас це все також було новим. А для півфіналів та фіналу ми формували завдання самостійно. Вивчали краєзнавчу та історичну літературу про наше місто, відвідували бібліотеки та музеї, ходили вуличками міста, шукали цікаві факти, які можна було б добре обіграти. Нам хотілося, щоб це були завдання з глибиною, які передбачали б наявність в учасників певного рівня знань про місто, але в той же час, щоб це було реально розгадати та відзняти. Було чимало моментів, які ми мусили врахувати: це і логістика, і доступність, і багато інших нюансів. Ми намагалися знайти найкрасивіші та найцікавіші з точки зору фактів та історії місця, явища, особистості які б розкривали ті речі, якими ми можемо в нашому місті пишатися. Команда організаторів у нас хоч і невелика, але дуже продуктивна та багатофункціональна.

– Надихалися якимись іншими реаліті-шоу, коли створювали це?

– Референси подібних шоу існують, але я вигадувала специфічний формат, над яким ми весь час працювали, намагаючись збалансувати ті речі, які ми хотіли б бачити у проєкті. Тут був елемент шоу – враження й лоскотання нервів глядачам і учасникам, елемент історії, красивої архітектури та глибини, тощо. Одним із викликів була робота в рамках умов карантину. За один день ми мусили відзняти одну гру, а це також накладало свої обмеження на те, якими мають бути випробування і за яку кількість часу команда мала з ними впоратися. У механіці гри, звісно, наш проєкт має спільні риси з іншими реаліті-шоу, де також є команди й цінний приз. Хоча цей формат ми розробляли саме для Кропивницького, ми готові пропонувати його в інші міста. Адже не лише в нас є така нагальна потреба – допомогти глядачам усвідомити, що вони живуть у цьому місті не лише за волею долі, а тому що справді хочуть тут жити. А такий цінний приз, як квартира, є гарною мотивацією для команд-учасників.

– Чи виникали форс-мажори, через які доводилося вносити корективи в сценарій?

– Так, був такий випадок. Коли ми шукали в місті цікаві об’єкти, які можна непогано обіграти, я запримітила «Писанкового Лева». Це пам’ятник, який з 2009 року стояв у дендропарку. Тоді громада міста Лева (Львова. – Авт.) в рамках форуму видавців приготувала 24 таких леви і подарувала їх у кожний з обласних центрів України, і в Кропивницький також. Усі ці роки лев знаходився в дендропарку, хоча й час від часу змінював свою локацію. Восени, коли ми вже готувалися до зйомок шоу, він був. Виходячи з цього, ми прописали в сценарії завдання, пов’язане із цим пам’ятником. Ввечері за день до зйомок вирішили поїхати до дендропарку й подивитися, де саме знаходиться зараз цей лев, а виявилося, що його там немає… Восьма година вечора. Ми телефонуємо в адміністрацію дендропарку, але лева чи то перемістили кудись, чи заховали, одним словом – знайти його так і не вдалося. Так ми мусили повністю переписувати перший блок завдань і замість того, щоб закінчити роботу о восьмій вечора, змінювали сценарій до другої ночі. Ми розуміли всю відповідальність, усвідомлювали, що другого шансу немає, і ми не можемо допустити таких речей, які б вплинули на хід гри. Кожного разу ми дуже хвилювалися, щоб наші випробування не зашкодили жодній з команд.

– Що відчуваєте зараз, після закінчення шоу?

– Поки що полегшення, тому що всі ці чотири місяці ми працювали в дуже напруженому графіку. Хоча ми й маємо досвід реалізації різних проєктів, цей був дійсно найбільшим і найскладнішим у житті кожного з нас. Ми викладалися на максимум. Працювали без вихідних і нормального сну, адже мусили врахувати чимало моментів. На нашій маленькій і дуже потужній команді лежала робота над змістовою частиною, організацією і проведенням зйомок, монтажем, написання закадрових текстів і сценарію, робота з командами, зі спонсорами, вирішення усіляких моментів з документами, договорами та рахунками і, звісно, комунікація – реклама, ведення соціальних мереж тощо. Тож зараз, коли напруга вже дещо спала, ми просто відпочиваємо.

Попереду – офіційне оформлення документів на квартиру з командою переможців. Тільки коли це буде врегульовано, ми зможемо остаточно сказати, що проєкт закінчився. У планах також відвідати пару переможців у їхньому новому житлі. А коли відпочинемо, то будемо думати про новий сезон шоу.