Вспоминая год уходящий…

11:05
973
views

Лера Кривошапка: «Все, как я мечтала»

Хозяйка «дома, где живет любовь», приюта для людей преклонного возраста «Затишна оселя» Валерия Кривошапка. Мы дружим, часто пишем о доме для родителей, помогаем, как и чем можем. Конечно же, спросили у Леры, каким для нее и ее подопечных был уходящий год.

– Год был напряженным, сложным, как у всех. Причина – коронавирус, пандемия. И нас коснулся ковид, мы все переболели – и персонал, и наши жильцы. Но, слава богу, без потерь. Выстояли и выздоровели.

Было много позитивных моментов. Мы подвели итоги трех лет нашей жизни. Отпраздновать не получилось по объективным причинам, но в узком семейном кругу отметили, все вспомнили. За это время мы помогли 47-ми семьям. Это не просто 47 бабушек и дедушек, а семьи, которые обратились к нам за помощью, которые были спокойны за своих родных, находящихся в тепле, сухости и сытости, окруженных вниманием и заботой. Все, как я мечтала.

О нас знают, нам звонят, пишут. Причем не только из района, области, но и со всей Украины. Фильм, который сняло о нас радио «Свобода», показали в более чем сорока странах. И многие хотят поселить у нас родных. В связи с этим возникла необходимость в строительстве еще одного корпуса. Спонсоры помогли оплатить проект, и в этом году мы заложили фундамент. Сейчас собираем средства на газоблоки для возведения стен. И тоже надеемся на спонсоров.

И еще об итогах года. Отобранных квартир – ноль, усадеб – ноль, переоформленных на меня земельных паев – ноль. Я благодарна людям, которые верят и понимают, что «Затишна оселя» для меня не бизнес, а смысл жизни. Призываю всех быть добрее.

 

Олександр Поворознюк: «Україна має жити краще»

Президент футбольного клубу української Прем’єр-ліги «Інгулець» з смт Петрове Олександрійського району Кіровоградської області Олександр Поворознюк – один з найвідоміших бізнесменів аграрного сектору України, генеральний директор агрофірми «П’ятихатська». Його називають епатажним і одіозним за нестриманість у висловлюваннях, але в статті «Велике тваринництво Поворознюка», опублікованій у червневому № 26 «України-Центр» за 2021 рік, він вразив розповіддю про рентабельність не лише тваринництва, але й молочарства, хоча всі кажуть інакше. Тож, як пройшов сільськогосподарський і футбольний рік Олександра Поворознюка?

– По господарству рік пройшов чудово, а по футболу, скажемо так (задумався), незадовільно, але це чисто по результату, у всьому іншому в нас все стабільно.

– А детальніше по господарству? Святкуєте закінчення року?

– 25 грудня буде свято, гуляємо всі, весь колектив, 450 чоловік (інтерв’ю записували за кілька днів до свята). Як гуляємо? У Будинку культури накриваємо стіл і гуляємо всім колгоспом три дні, як на весіллі. Так, три дні, у понеділок вареники, похмелились і роз’їхались, після цього до Нового року даю всім вихідний. Щодо матеріального заохочення? Це буде 15-річчя підприємства, будемо розігрувати, скажімо так, 5 нових автомобілів на лотерею.

– Дуже круто.

– Так. Щоб ви розуміли, на все це піде десь у межах 5-7 мільйонів гривень, тобто того, що ми подаруємо людям. Дивіться, ми будемо не просто дарувати автомобілі, а будемо лотерею класти в конверти – 100, 200, 400 тисяч гривень, а людина потім сама собі купить машину. Ми хотіли купити машини, але на 10-річчя агрофірми мене податкова хлопнула так, що до цих пір аукається. Я не можу купувати й дарувати, бо іде подвійний податок, а я зараз беру, знімаю дивіденди й людям просто даю гроші, і все.

– У вас усі передовики чи комусь і не дістанеться? А як щодо ветеранів?

– Ні-ні, у мене трішки по-іншому. У мене так буде: машини будуть розігруватися з тими, хто пропрацював зі мною від 10 до 15 років, не менше. Взагалі, усі, хто буде брати участь в лотереї, повинні пропрацювати мінімум 3 роки в «П’ятихатській», у нас це жорстко. У нас цінять те, що люди працюють у фірмі. Пільгами починають користуватися з 3 років роботи.

– Добре, а як щодо футболу? Ви сказали, що все ніби нормально, і команда бойова, і бігають, але чого не вистачає? Суперники сильніші чи це все закономірно, бо район?

– Ми гроші нікому не платимо!

– Ага! Ви такі заяви робите, що всі за голови хапаються.

– Це їхня проблема, але я кажу правду.

– Не платимо – це кому, суддям, маєте на увазі?

– Так.

– Але ж зараз і ВАР, і що хочеш?

– А до сраки той ВАР. Подивіться на цей ВАР, рука з ВАРом – точка (пенальті), без ВАРу немає точки.

– А як оцінюєте футбольний рік України?

– Я не хочу говорити про Україну, про збірну та клуби, не хочу когось обсуждать, не хочу! Я вважаю, що Україна в цілому повинна жити краще. Всіх з Новим роком!

 

Марія Орлик: «Я пам’ятаю свою другу батьківщину»

Заступник голови Ради Міністрів УРСР, доктор філологічних наук, депутат ВР УРСР і народний депутат СРСР кількох скликань Марія Андріївна Орлик народилася 15 березня 1930 року, але добре пам’ятає землянку на околиці Кіровограда, школу (№ 3, зараз ім. Олени Журливої) і навчання в місцевому педуніверситеті. Про це йшлося в статті «М. Горбачов і Орлик», що вийшла у грудні 2019 року.

– Пані Маріє, це «Україна-Центр», як пройшов рік, як ви його прожили?

– Чую, дякую, що подзвонили. Рік мені важко оцінити, я практично не працюю, находжусь в ізоляції. У мене з очима проблеми, тому віддалилася від громадської діяльності. Зі здоров’ям проблеми, і я страшенно від цього переживаю, тому що все життя працювала надзвичайно активно, ви мої посади знаєте, якщо мені зателефонували й писали. Це ж рідний Кіровоград, я його згадую-згадую, бо з ним у мене пов’язане і щастя, і нещастя. І Вітчизняна війна, і окупація, і втрата батька на війні, тому пам’ятаю.

Але цей рік я практично в ізоляції, за містом. Тут є така організація, база відпочинку «Конча Заспа». Я тут буваю на відпочинку з 1975 року, у зв’язку з посадою, а зараз, щоб не бути в Києві, бо всі оці карантини, червоні зони, то мене син сюди перевіз, я орендую кімнату. Ціна за межею можливостей, але я все-таки тримаюся. Оцінку цьому року, що закінчується, дати важко, бо зв’язок тримаю по телефону, з ким можна.

– Нещодавно в Кропивницькому відзначали 100-річчя педуніверситету, вашого педагогічного інституту.

– Кіровоградського? Мене не запрошували, але знаю, що там десь є моє фото, попробую зв’язатися з ними й привітати. Але тут велика проблема в Кончі Заспі – не завжди є зв’язок, можна тижнями не мати можливості говорити по телефону. Але хочу побажати землякам і всім людям здоров’я, це в першу чергу, а в другу – щоб був мир і злагода, щоб, нарешті, встановився мир на сході, і щоб оті війська, які підсуваються до кордонів України, щоб вони відійшли на свою територію подалі й нам не загрожували, тому що я знаю, що таке окупація в Кіровограді. Для мене найкращим новорічним подарунком була тоді скибочка хліба, бо дитинство співпало з Голодомором, я народилася в 1930 році, тому якраз моє дитинство було таке.

Я хочу згадати про університет, мій пед­інститут, якому 100 років. Він відіграв у моєму житті дуже важливу роль. По-перше, він дав мені освіту, а по-друге, він дав мені можливість займатися спортом. Я була і лижницею, і баскетболісткою, альпіністкою, і це мені допомагає все життя. Я хоч і в солідному віці, але кожен день проходжу не менше 2 кілометрів, для того, щоб бути в формі. Усіх вітаю з Новим роком, нехай буде щасливим. Тим більше, що ви подзвонили з моєї другої батьківщини, я там виросла з 3 років і часто згадую. На все добре!

 

 

Рік рекету

Однією з найрезонансніших публікацій «УЦ» в 2021 році стала стаття «Податок на збитки», про спробу вимагання неіснуючих боргів у фермера з Павлиша, яка була опублікована 29 квітня. У ній розповідалося, як місцеві «круті» мешканці «поставили на лічильник» фермера, вимагаючи сплати 30 тисяч доларів придуманого боргу, передачі паїв і навіть щорічного податку в розмірі 300 тисяч гривень за право працювати на землі.

Вимагачі перетворили життя родини фермера на жахіття, люди покинули працювати, боялися виходити з дому, але врешті-решт працівники СБУ рекетирів затримали, і справа навіть дійшла до суду. Дружина фермера тоді сказала нам, що боїться за своє майбутнє, адже суд може визнати вимагачів невинними. Рік закінчується, ми зателефонували пані Лесі й запитали, як справи:

– Після статті рік пройшов більш-менш спокійно. На даний момент наїздів немає, але й судів до цих пір в Онуфріївці не було жодного. Весь час їхня сторона переносить слухання, посилаючись то на відрядження, то на неможливість адвокатів приїхати й взяти участь у судовому засіданні. А так – ніхто нічого, тиша. Ми трішки працювали, але не на тій землі, що вони про неї знають, боїмося, бо ми чудово знаємо, що цим воно не закінчиться. Поки що діти ходять в школу нормально, але ми не працюємо, як колись працювали й заробляли. Ніхто перед нами не вибачився, тут така ситуація в районі, що ми не перші, не знаю, чи останні. Повного спокою немає. Що бажати в новому році? Не знаю. Усім здоров’я…

– Телефонуйте нам у будь-якому випадку. Гарних свят і спокою вашій родині.

– Дякуємо.

 

Николай Цуканов: «Хорошего в нашей жизни достаточно»

Николай Цуканов и его галерея «Елисаветград» – традиционные герои наших публикаций. Мы с удовольствием пишем обо всем, что происходит на Пашутинской, 36.

– Я «грешу» иногда, высказывая рифмованные мысли. И хотел бы начать свой ответ на ваш вопрос несколькими строчками из стихотворения «Часы бегут»:

С каждым годом часы ускоряют свой бег.

Поздно это мы все понимаем.

К тридцати стрелки вдруг набирают разбег,

В шестьдесят мы секунды уже ощущаем…

Поэтому, наверное, самое грустное для меня то, что год стремительно пролетел, и я еще острее стал понимать, что жить надо каждой секундой сегодня и не откладывать реально важные дела на завтра, что и делаю. В ноябре всей семьей 30 дней болели ковидом. Еще раз убедился в том, что родные и близкие люди – самое важное и ценное, что есть в моей жизни.

Я большой оптимист и, несмотря на вышесказанные грустные нотки, всегда считаю, что хорошего в нашей жизни достаточно, чтобы программировать себя на лучшее. И прошедшие в этом году в галерее «Елисаветград» выставки, конкурсы, встречи, круглые столы, презентации новых книг помогли многим зарядить себя позитивными эмоциями и улучшить настроение в непростое время нестабильности, разочарований и тревог. Кредо, с которым переступаю порог 2021 года, – нести людям радость и добро.

 

Максим Прокопенко: «Рекордний рік»

У 2021 році «УЦ» розповідала про унікальну людину – учасника трьох літніх Олімпійських ігор, неод­норазового призера чемпіонатів світу та чемпіона Європи Максима Прокопенка, який зараз готує нових чемпіонів з веслування на байдарках і каное в дитячо-юнацькій спортивній школі у Вільшанці, яку він називає столицею цього виду спорту. Рік приніс його вихованцям і Україні кілька яскравих досягнень:

– Я на життя ніколи не скаржуся. Рік, мій тренерський і для спортсменів, у нас був рекордний, бо в цьому році двоє учнів нашої школи виступали на міжнародних змаганнях. Це рекорд, раніше в нас Іван Білоус був срібним призером чемпіонату світу в каное-четвірці в 2019 році у Румунії, а цього року Тетяна Смиловенко взяла бронзу чемпіонату Європи в Польщі, місто Познань, а через два місяці Таня стала дворазовою срібною призеркою чемпіонату світу в Португалії. Ігор Новак став 5-разовим чемпіоном України, зайняв 6 місце на чемпіонаті Європи та 4 – на чемпіонаті світу. Для мене, як для тренера, це перший такий успіх, наші спортсмени представляли збірну України. У кожному віці є свій рівень і своя мета, свого часу в мене була мрія – олімпійська медаль, так як я був призером світу, чемпіоном Європи, але олімпійську медаль так і не здобув. Колись я спочатку хотів потрапити на чемпіонати Європи й світу, потім була мета завоювати медаль, тобто мета зростає від здобутку до здобутку, тому цей успіх для наших юних спортсменів дуже важливий. Таня та Ігор майстри спорту України, але дворазовий призер чемпіонату світу – це теж звання, не знаю, чи є в області подібні приклади, маю на увазі олімпійські види.

У нашій школі веслуванням займається близько 40 дітей, це влітку, а зараз тренується близько 25 чоловік, іде фізична підготовка, більше штанги, бігаємо кроси, займаємося в залі фізичними вправами, аж до боротьби. Ходимо в зал до мого колеги по тайському боксу, це і характер, окрім того, потрібно розвивати різні групи м’язів.

Наша школа зараз підпорядкована Вільшанській селищній раді, я вже казав, що для наших потреб, для змагань і тренувань, ми були забезпечені повністю. А взимку – ми не перебірливі, світло є, тепло, діти займаються – і слава богу.

Як рік пройшов в особистому плані? Я завжди кажу, щоб наступний рік був кращий за попередній. Я не можу сказати, що цей рік був дуже важкий, розумію проблеми з пандемією, з фінансами, які не відповідають рівню життя, але що робити? Ми, слава богу, живі й здорові. Я по життю оптиміст, гасло – лише вперед, ні кроку назад! Тому вітаю всіх з прийдешнім Новим роком, всім міцного здоров’я, бо це найголовніше. Якщо є здоров’я, руки-ноги, голова на місці, то все буде добре. Окремо вітаю читачів газети «Україна-Центр», усім успіхів і здоров’я.

Елена Никитина, Сергей Полулях, «УЦ».