Зима в Бобринці року Божого 1856…

11:09
1176
views
картина Володимира Литвака, Бобринец.

«УЦ» у жовтні цього року розповідала про народні традиції з унікального етнографічного матеріалу російського вченого І. Басараби, опублікованого в «Сборнике отделения русского языка и словесности Императорской академии наук» за 1916 рік, про мову, вірування, традиції та зимові свята в Новій Празі та Олександрійському повіті Херсонської губернії. А ось як проводили в ті часи різдвяні свята в Бобринці, матеріал А. Коваленкова з «Одеського вісника», 1856 року, №№ 26-27, передрукований у книзі місцевого краєзнавця Георгія Лашкула «Благословенна пам’ять степу», яка вийшла в 2020 році.

«Поштовою дорогою із Миколаєва до Єлисаветграду важко не помітити невелике повітове містечко Херсонської губернії Бобринець. Уже відомо, що малороси вірять у знахарів, перевертнів (вовкулак) та чаклунів. Бобринчани заражені цим марновірством. Кожен розумний шахрай і ледар, який шукає “лежачого хліба”, називає себе знахарем. Бобринчани думають, що чаклун може зробити для людини все, що забажає; що він може наслати на сім’ю щастя або нещастя, також він лікує всі хвороби».

Ця цитата свідчить про відсталість тогочасного населення Бобринця, яке, попри міцно вкорінене християнство, у питаннях медицини та психології трималося тисячолітніх язичеських обрядів і вірувань, так, як і в Новій Празі. При цьому бачимо просто вражаючий симбіоз релігійних і язичницьких норм, скажімо, вовкулаці для того, щоб знову обернутися в людину, потрібно лише з’їсти шматочок паски й великоднього поросяти, треба думати, свячених. Усі весільні, соціальні, дитячі чи поховальні обряди українців позаминулого століття буквально перенасичені змішуванням вірувань і традицій. Таке ж змішання християнських вірувань та язичницьких обрядів спостерігається й у зимові свята, густо ілюстровані народними піснями на будь-який сюжетний поворот обрядового дійства.

«Під час різдвяних свят бобринчани колядують, під Новий рік – щедрують. Відмінністю колядок у Бобринці є те, що колядувати ходять не лише діти, а й старі люди або ж батько й мати з усією сім’єю. Усі колядки бобринчан відомі й у Київській губернії, але є щедрівки, які я ще не чув:

Ой на горі, на камінній,

Там волохи церкву ставлять,

Церкву ставлять, вікна будують,

Одне віконце – ясне сонце,

Друге віконце – ясен місяць,

Третє віконце – ясні зірочки,

Ясне сонце – то господиня,

Ясен місяць – то господар,

Ясні зірки – то його дітки.

Добривечір!

 

Щедрий вечір, пане господарю,

Стережи Боже, твого товару,

Стережи Боже, твого спадку,

Цілуй Христа в ноги за отця і матку!

Гарненьку хазяєчку маєш,

Гарненько її споряджаєш,

Як пчілочку у меду,

Як барвінок во саду,

Цілуйте Христа в ніжки,

А нам виносьте пиріжки,

Добривечір!»

 

Таке ось поетичне вшанування родинних чеснот, яке закінчується тривіальною вимогою матеріального підтвердження віри в усе добре й вічне – пиріжками. Але шкода, що зараз ця поезія втрачена, і сучасні колядники, а вони в Бобринці є й зараз, у ХХІ сторіччі, обмежуються лише згадкою про Христа та пиріжками, але повернемося в століття ХІХ.

 «Ворожать на Андрія й під Новий рік бобринчани звичайним чином, відомим з етнографічних записок; дивляться в дзеркало, постяться впродовж дня перед гаданням, слухають гавкіт собак, печуть пампушки, кидають за ворота чоботи, рахують кілки на паркані й т.д. 31 грудня бобринецькі парубки та дівчата постяться не лише словом, але й ділом (не їдять, не п’ють і нікому нічого не говорять). Готуючись до сну, вони 10 разів промовляють «Отче наш», 5 разів «Богородице Діво», б’ють 300 поклонів, а грамотні читають «Сон Пресвятої Богородиці» і лягають спати таким чином, щоб голова була близько до вікна (щоб янгол, який цієї ночі їх відвідає, міг через вікно передати долю)».

Як бачимо, у Бобринці був свій передноворічний фен-шуй, а сучасні дитячі вірування в Діда Мороза, який роздає подарунки в новорічну ніч, явно походять з оцього вірування в нічного янгола, який колись відвідував кожну молоду людину. Нагадаємо, що це світ, в якому жили й корифеї українського театру М.Л. Кропивницький та
І. К. Карпенко-Карий, чиї молоді роки пройшли в Бобринці, і він був тоді таким: «Бобринчани дуже релігійні, їхні домашні та польові заняття починаються й закінчуються молитвою, і під покровительством одного з святих. Великомученик Прокопій вважається в них покровителем посіяного хліба; молитвами до св. Пантелеймона починаються жнива, св. Стефану приписують зміцнення краси й сили коней; св. Параскева П’ятниця береже їх худобу, а св. Сергій – курей. Св. цар Давид приборкує в людині злість; св. пророк Наум наділяє розумом дурних; св. Анастасія береже овець; а св. Саватій та Зосим – бджіл.

Заходять, виходять з дому, їдять і п’ють, лягають спати й прокидаються, перехрестившись. Гроза, перший сніг, переліт птахів пробуджують і розвивають у бобринчан релігійні думки. Вони люблять церкву, і кожну неділю або свято в храмі ніде ступити. Вони ласкаві, гостинні й милосердні при спілкуванні. Жебрака та вбогого люблять підтримати й захистити.

картина Володимира Литвака, Бобринец.

Бобринчани працелюбні, деякі з них живуть землеробством, інші – тваринництвом, яке в них не у великих розмірах, а хтось – дрібною торгівлею. Одяг у них простий; у чоловіків – сіряк, шапка з чорних або білих смушок, взимку вони носять кожухи, покриті тканиною, на ногах чоботи. Одяг жінок – біла накидка, мереживна запаска, кольоровий передник, пронизки (намисто) на шиї, сережки в вухах, персні на руках, зипун або свитка.

Чоловіки бриють бороди й стрижуть волосся низько. Хлопці носять кручені вуса. Мова бобринчан – суміш малоросійської, польської, великоруської та молдавської мов. Вимова одноманітна й протяжлива. Особливо помітна їхня любов до таких літер: до “х” – замість “фунт” вимовляють “хунт”, “фура“ – “хура”, “фамилія” – “хамилія”; до “а” – замість “цілий” – “цалий” і т.д. На мову простого бобринецького люду значно впливає тутешнє повітове училище, у якому навчається багато дітей простонароддя. Особливо цей вплив був відчутний при нещодавно бувшому в Бобринецькому повітовому училищі штатному доглядачі
С.Д. Телятникові (нині штатний доглядач Олександрійського повітового училища), який стежив і поза училищем за народною мовою».

Звичайно, соціальні й політичні катаклізми ХХ століття, а також не одна цивілізаційна революція переорали нашу свідомість, і майже всю етнографічну спадщину було втрачено. Але вона продовжує жити в урізаному вигляді й досі. Георгій Лашкул це підтвердив: «Віра в потойбічні сили в Бобринці ще відчувається. Особливо в жіночому колі, мабуть, це передається на генетичному рівні, від старших меншим, від матері до доньки, тому якісь жіночі забобони збереглися, але не в такому відвертому вигляді. Щодо зимових свят, то Бобринець і Бобринеччина завжди славилася просто-таки феєричними різдвяними дійствами, ще недавно по вулицях ходили групи колядників-посівальників, особливо відзначалася так звана лікарська група, яка ходила з піснями, козою й усією атрибутикою, але все це підкосила пандемія. Окрім того, на зимові свята в Бобринці традиційно пекли й печуть книші, вертути, пиріжки, це все до Коляди, тому книші круглі, такий Солярний знак. Активно колядують-щедрують діти, особливо в селах, але колядки значно спростилися, у порівнянні з давніми».