Традиції інтерв’ю з головою облдержадміністрації в першому номері «України-Центр» виповнилось 15 років. Але вперше перед нами у «губернаторському» кріслі сиділа жінка. Як виявилося, це неабияк дисциплінує. Хоча розмову з Марією Чорною ми почали з традиційних привітань та питання, як голова КОДА зустріла Новий рік.
– Чудово зустріла! У колі добрих друзів у столиці.
– Маріє Володимирівно, ви вже увійшли в історію Кіровоградщини як перша жінка – губернатор. Ця сторінка вже написана. Скажіть, а ця посада була вашою метою? Ви про неї коли-небудь мріяли, думали?
– Взагалі, ні. Я народилася й виросла на Кіровоградщині, маю різні освіти за фахом, працювала в різних галузях: і в школі, і в сільському господарстві. Маю багато друзів, які живуть за межами нашої області. Коли з ними спілкувалася, вони кликали мене до столиці. Я мала «столичні» плани, навіть готувала резюме для одного з міністерств. І коли мені сказали, що моє резюме передали в Офіс президента, я була дещо здивована. Спочатку думала, що це якийсь жарт.
– Питання, яке цікавить практично кожного нашого читача: про що з вами говорив президент на співбесіді перед призначенням?
– До того, як потрапити до президента, я вже пройшла декілька співбесід. Зі мною проговорили про все. А президент говорив дуже просто – про те, яким я бачу розвиток Кіровоградщини, яким бачу втілення в регіоні його програм, що б я хотіла покращити, яким шляхом рухатися. Наприкінці бесіди він сказав: «Я впевнений, що вам все вдасться». А я дала слово, що ніяким чином його не підведу.
– Є така легенда: кіровоградські «кавеенщики» ніколи не дружили с криворізькими. Навіть зараз у «Кварталі» час від часу «підсмикують» Кропивницький з певним негативом. Причина в тому, що наша команда колись перемогла криворізьку. Ви не відчули, що президент до нашого регіону ставиться трохи неприязно?
– Ні, навпаки! Я запитала, скільки разів він був на Кіровоградщини, на що Володимир Олександрович відповів, що разів п’ятдесят, а то й більше. Я відчула дружній настрій. Він сказав, що, коли розроблялася програма глобального ремонту доріг, він в першу чергу подумав про Кіровоградщину, бо навіть знає відрізки наших автошляхів, які терміново потрібно включити до «Великого будівництва».
– Коли ви прийшли в цей кабінет, щось змінили на свій смак? Можливо, принесли талісман, оберіг…
– Штори! Єдине, що мене не влаштувало, – те, що в приміщенні я не побачила навіть натяку на «Велике будівництво». Тому я в фоє замінила картину на стенд, присвячений «Великому будівництву». І мені не сподобався банер, який був у малій залі, він був сірий та якийсь «безрадісний». Я бажала бачити яскраві кольори, бо наша область не сіра, а мальовнича, прекрасна. І я дала доручення замінити банер.
А ще стіни в коридорі прикрасили фотографіями мальовничих міст Кіровоградщини. Коли директори департаментів вийшли з наради й побачили це, здивувалися: «Це в нас на Кіровоградщині?» Тож ми самі ще не знаємо свою область. Фотовиставку будемо постійно оновлювати.
– Ви з багатодітної сім’ї. Розкажіть про свою рідню, про традиції.
– Радію, що народилася в такій сім’ї. Моя мама із Західної України, з Івано-Франківщини. Традицій, особливо релігійних, у нашій родині дотримувалися, навіть коли цього не можна було робити. Я пам’ятаю, як, навчаючись у першому класі, після Нового року два дні не відвідувала школу, тому що ми возили до бабусі на Святий вечір вечерю. Я в школі відверто про це сказала. Мене викликали до директора, сварили, я плакала, не розуміла, що поганого зробила. Виявилося, що я винна не в тому, що два дні пропустила, а що говорю про Святий вечір…
Моя мама по п’ятницях не їла – тримала піст. Тепер я розумію, яке в цьому раціональне зерно. Розвантажувальні дні ні для кого не зайві. Мамі зараз 86 років, вона не п’є таблетки. Зуби почала лікувати після семидесяти, до того були свої й здорові. Вона має прекрасну генетику.
Мій тато був аграрієм. У 93-му році вони з братом стали першими фермерами на Компаніївщині. Працювали дуже важко. Я в дитинстві не пам’ятаю татка вдома. Ті рідкі моменти, коли він був вдома, запам’яталися тим, що тато був втомлений, чорний від роботи в полі.
Нас четверо дітей в родині, я наймолодша. Різниця у віці між мною та попередньою сестрою – шість років. А із старшим братом – десять. Усі мною опікувалися. Мама нас усьому навчила. Я вмію готувати, доїти корів, сапати город – усе, що має вміти сільська дівчина.
– Коли ви їдете до мами, що везете на гостинець? Що вона любить?
– Морозиво.
– Нам відомо, що у вас у цьому році народився онук. Ви згодні з теорією, що онуків люблять більше за дітей?
– Люблю страшенно, тільки бачу рідко. Я називаю себе «бабуся-онлайн», тому що переважно спілкуємося через відеозв’язок. Але на Різдво поїду.
– Ви свого часу закінчили філологічний факультет. Згадайте улюблених викладачів. Чи залишилася звичка читати? І чи є час на читання?
– Звичайно. Багато часу провожу в дорозі й постійно читаю. Люблю паперові книжки. Зараз день короткий, темніє раніше, тому доводиться читати з телефона. Вважаю, що книга – найкращий подарунок. Навіть тисячу гривень «еПідтримки» витратила на книжки, які подарувала нашим кропивницьким пластунам.
Звісно, пам’ятаю факультет і викладачів – Крижанівську, Михиду. А Михиду цитую по сьогоднішній день. На випускному іспиті з літератури мені попався легкий білет – «Кайдашева сім’я». Я так зраділа, бо легшого не можна уявити. Він мені ставить питання: «Чому вони весь час сварилися?» І я починаю розказувати про суспільний лад, складні життєві умови… А він перебиває й каже: «Неправильно. Тому що вони українці. Українцям дали землю і волю. А вони не знають, що з цим робити»…
І я Михиду часто згадую, тому що сказане ним актуально навіть зараз. До речі, на іспиті отримала п’ятірку.
– З ким вам легше працювати – з чоловіками чи жінками?
– Абсолютно рівно з усіма, якщо вони кваліфіковані. Я завжди казала, що безініціативна людина в колективі не корисна, вона не потрібна. Якщо я бачу, що людина драйвова, що має ідеї, хоче щось зробити, мені з нею буде комфортно працювати, будь то чоловік чи жінка.
– Деякі ваші попередники любили міцне слівце. Один з них пояснював це тим, що «так краще доходить». Як ви обходитеся без поганих чоловічих звичок?
– Інколи не обходжуся. Може, хтось ображається, але мовчать.
– Зараз «модні» такі медійні теми, як сексизм, харасмент. Чи доводилося вам стикатися з чимось подібним, працюючи на держслужбі?
– Не пам’ятаю, щоб стикалася з чимось подібним. Ні на цій, ні на попередніх посадах такого не пам’ятаю.
– А що у вас викликає неприйняття в підлеглих, керівниках? Які людські риси дратують?
– Я люблю відкритих людей. Навіть коли людина не згодна з твоєю точкою зору й відкрито відстоює свою. Якщо ця позиція має право на життя, я її підтримаю. А коли людина в очі говорить одне, погоджується, а потім іде й виконує по-своєму…
Не буває людей, які не припускаються помилок. Хіба що мертві. А живі, поки щось роблять, помиляються. Але я маю про те знати першою, щоб розуміти, як ситуацію врегулювати. Якщо щось натворили й замовчали, якщо це вилилося в нехороші речі, я говорю, що буду першою, хто «втопить». Коли ж знатиму, що так склалося, що була помилка, разом знайдемо вихід. Словом, коли щось робиться за моєю спиною, я цього не терплю.
– Який ваш режим роботи? Є вихідні дні? Як ви відпочиваєте?
– Приходжу на вісім і – до закриття приміщення адміністрації. Інколи буває вихідний, і я відсипаюся. А ще я жінка, і мені потрібні косметолог, перукар, манікюрниця. Я це все розписую на ходу, і дякую спеціалістам, які йдуть на поступки, підлаштовуються під мій графік і виходять на роботу то в свій вихідний, то навіть вночі.
– Ви досить довго працювали в департаменті агропромислового розвитку – заступником та директором. Природно, що вас у цій галузі вважають своєю, і ви в курсі всіх справ. Чи можете ви з цього кабінету допомогти аграрній галузі в 2022 році вирішити організаційні та інші актуальні питання?
– Організаційні – так. Наш бюджет мізерний. Аграрії, дякувати Богові, отримали такий врожай, що фінансової підтримки з боку обласного бюджету не потребують. А от до державних програм вони мають доступ. Я радо їм допомагаю, навіть створила Аграрну раду при облдержадміністрації.
Нещодавно було засідання ради з питань податків. Область наша аграрна, найбільше податків можна отримати від сільгоспвиробників. А в цьому питанні є певна нерівномірність. Аграрії самі підняли це питання, хочуть, щоб усі платили однаково, усі були в рівних умовах. На жаль, не всі голови ОТГ це сприймають, тому при Аграрній раді ми створили напрямок, який стосується податків, геокадастру. Зараз на прикладі однієї ОТГ відпрацьовуємо пілотний проєкт, щоб потім всім показати, як це має працювати.
З аграріями часто спілкуюся. Вони мені пишуть і вдень, і вночі.
– А буває таке, що вам телефонує добрий знайомий і каже: «Виручай»?
– Так, буває. Виручаю, допомагаю, раджу. А як без цього? Складніше, коли вони приводять за руку сільського голову, бо той попросив підвести, користуючись дружніми стосунками.
– Раніше була традиція перерізати червоні стрічки, коли щось відкривається, вводиться в експлуатацію. Потім стрічки стали жовто-блакитними. Зараз ця традиція не дуже підтримується президентом. Якби в 2022 році вам запропонували лише один раз перерізати стрічку, який об’єкт «Великого будівництва» ви би хотіли відкрити?
– Навіть не знаю, який один це має бути. Хочеться багато. І щось хочеться для дітей. Таке, щоб їм запам’яталося. І ми це зробимо. Можливо, стрічку не будемо перерізати, а почнемо з нашої набережної, де зробимо урбан-парк для молоді, аналогічний тому, який президент відкрив на День незалежності в столиці.
– Я вважав, що ви назвете якийсь промисловий об’єкт.
– Поки що готуємо підґрунтя, щоб до нас заходили інвестори. Але я до цього обережно ставлюся, говорю про перспективи. Хотілося, щоб наші аграрії самі інвестували в переробну промисловість, будували підприємства, щоб вони тут сплачували податки, і ми не заводили інвесторів ззовні.
Наші самі все можуть, треба тільки правильно мотивувати. До речі, Аграрна рада в наступному році активно займатиметься тематикою переробки. Аграрії будуть зустрічатися з харчовиками, проговорювати спільні проблеми та шукати шляхи вирішення.
– Наша газета виходить напередодні Різдва. Ваші побажання землякам.
– Усім бажаю найголовнішого – здоров’я. А ще миру. Ми вже так втомилися від усього, що відбувається. Хочу, щоб кожен житель нашої області був у гармонії сам з собою. Щоб був мир у душі, спокій у родині, достаток, здоров’я. І мир у країні. Щоб ми були дружні, знаходили спільну мову й жили в злагоді.
– Ваші слова та до Бога!
Благодійний бал краси та грації