Андрій Кулагін: «Не буду малювати війну, доки вона не закінчиться»

Всім нам сьогодні тривожно, страшно, часто не можемо дати ради своїм відчуттям та емоціям, виникають питання, на які не маємо відповідей. Радять звертатися до психологів. «А чи не може не психолог за фахом, а розумна, освічена, мудра людина дати слушні поради?» – подумали ми й «попросилися» на онлайн-інтерв’ю з Андрієм Кулагіним. Він дав згоду на спілкування.

Киянин, якого називають художником планетарного масштабу. Відомий як автор портрета Папи Іоанна Павла II, який знаходиться в галереї Ватиканської бібліотеки. Сотні персональних виставок, десятки тисяч учнів, безліч майстер-класів, один з яких Кулагін провів в галереї «Єлисаветград» Кропивницького.

Ми з ним спілкувалися у вересні 2021 року. Вразила глибина та метафоричність його переконань, одне з яких тоді було винесено в заголовок опублікованого інтерв’ю, – «Україну треба любити егоїстично». Спілкування тоді не обмежилося темою лише мистец­тва.

Отже, за психологічною підтримкою до не психолога.

– Навряд ви знайдете психолога, який має три дипломи з психології. Перший – я закінчив графічний факультет педінституту, де ми вивчали психологію. Потім я закінчив інститут богослов’я, де ми вивчали навіть соціальну психологію – управління масами. А ще я закінчив московський інститут вивчення іудаїзму, де була супер-психологія. Ми вивчали феномен людини, індивідуальності, вміння спілкуватися, слухати.

До речі, єдина нація, яка у спілкуванні любить перебивати співрозмовника – це євреї. Хоча в писанні написано, що один з найцінніших божих дарів – вміння слухати. А коли два євреї розмовляють – постійно один одного перебивають.

– Андрію Павловичу, оскільки ви обмовилися про євреїв, чи є у вас пояснення, чому в останній час у світі спалахнув антисемітизм?

– Відповім так: тільки-но у світі починають говорити про війну – одразу шукають єврея. Так було завжди, і під час першої, і під час другої світових війн. Під євреями я маю на увазі націю, яку жене суспільство, дике суспільство.

Якщо в Україні почнуть гнобити євреїв, всі візьмуть по каменю. І не заради того, щоб покласти камінь на могилу, а щоб жбурнути. Я говорю про це з відповідальністю, тому що Україна інша, в ній немає гуманістів на кшталт Володимира Короленка. Сьогодні демонтують пам’ятник Пушкіну, і жодного голосу проти. А демонтують його російським краном.

Серед сьогоднішнього керівниц­тва України багато євреїв. Щось станеться – їх зроблять винними. Не корупціонерів, а саме євреїв. І дістанеться тим, хто залишився в країні, хто засуджував неправильні дії влади, хто намагався щось змінити.

– Антисемітизм – це хвороба? Людина в якийсь момент захворює чи це в крові?

– Ні, якщо людина змогла, встигла вирости, подорослішати, то вона не стане антисемітом. Тобто дорослий мозок не може бути ураженим антисемітизмом. Антисеміти – це недоHomo sapiens. Хоча серед них (не так багато) є відомі діячі.

Ну як можна людину засуджувати за те, що вона народилася в понеділок, а не в неділю, як я? Взагалі питання нації в 21-му столітті не повинно виникати. Сьогодні активна міграція та асиміляція не за місцем народження, не за «пупком». Кого сьогодні можна назвати українцем: росіянина по крові, який тут давно живе, чи українця, який виїхав, припустимо, до Норвегії, і його діти не знають української мови? Адже кров на українство не здають.

І мова не визначає приналежність до нації. Таке наробив цей «фаріонізм». Путін бомби на нас скидає, а тут свої «бомблять». Дивлюся вночі з вікна – небо все у спалахах. Треба це припиняти.

– Яким чином?

– Домовлятися, шукати аргументи, важелі, консенсус, як говорив Горбачов. Ні, в жодному разі не здавати Україну, про це не може бути мови. Але рятувати життя. Людське життя – це Космос.

Путін на нас направляє, нацьковує зеків, кримінал, непотріб. Він утилізує гіршу складову своєї країни. І міняє їх на кращих, на нашу еліту. Бо їм протистоять молоді, здорові, красиві українські чоловіки. А це наш генофонд.

– Як може допомогти хоча б відволіктися від важких думок мистецтво?

– Якщо говорити про культуру, то не дають нам відволіктися? Зараз майже всі художники стали використовувати та монетизувати війну. На цій темі, як і під час Другої світової, виїжджають найнизькопробніші таланти. Тому що не треба демонструвати майстерність. Продемонструй нагальну тему – тебе помітять, тобі поплескають або навіть медальку дадуть. Тому що ти патріот, круто стоїш. Мистец­тво сьогодні хворе на цю тему.

Я рік тому робив виставку «”Під сирени”. Міський натюрморт». Вили сирени, а я вдома писав. Згодом запросили взяти участь в загальній виставці під назвою «Повертайся живим». Я надав свою картину, де зображений пляж, сонячний день, люди, які відпочивають. Мене питають, чому саме це, це полотно, буцімто, не відповідає темі. Як це не відповідає? Всі надали картини, де зображені зруйновані будинки, засмучені люди… Я ж показав життєствердну картину. Ти, захиснику, маєш повернутися до мирного життя, до родини, до щастя, навіть до того ж сонячного пляжу. Ти надивився руйнувань на фронті. Повернешся, тебе запросять на виставку, а там ті ж самі руйнування на картинах.

Я в перші дні війни сказав, що не буду малювати війну, доки вона не закінчиться. Тому що найкращі твори пишуться через кілька років після події, через остаточне усвідомлення того, що відбулося.

– Що ви порадите дивитися, слухати, читати?

– Офіційне державне телебачення раджу вимкнути. Розумію, що є пропаганда, треба «розганяти» патріотизм, але, коли ми щось чи когось втрачаємо, говорити про те, що у нас все добре, – це межує з ворожою пропагандою: у нас добре, бо в когось погано.

Натомість більшими патріотами виглядають ті, хто чесно говорить, що ситуація недобра. Коли ми говоримо, що все погано? Коли хочемо, щоб було краще. А говоримо, що все добре – це значить, що ми або вдоволені цією ситуацією, або просто можемо припустити, що може бути трошки гірше.

Неможна заспокоювати, присипляти націю. А це те, чим займаються центральні ЗМІ. Є ще одне, і це дуже важливо. Розганяють гасло «Україна понад усе». Тобто й понад Бога? І все більше людей це підтримують. Хочу застерегти, що після підйому буде болюче падіння. Я кажу не про емоції, а про загальнонаціональну депресію.

До чого це я? Приходь до такого народу і бери – він все віддасть. Як до людини, яка впала з балкона. Ще жива і просить допомоги й ладна віддати все, аби їй допомогли.

Тобто, відповідаючи на ваше запитання, закликаю слухати тих, хто каже гірку, але правду.

– А яку музику слухати? Ви яку слухаєте?

– Що стосується класики, я обираю за настроєм. Буває, хочеться слухати єврея Мендельсона, пам’ятник якому німці завалили (як Пушкіну тут), а тепер відтворили. Я був коло цього пам’ятника, який завалив Гітлер. Який це пам’ятник! Як можна було його зруйнувати? Краще б обличчя замазали, вуса Гітлера намалювали, а потім стерли.

Від Баха я втомлююся. Церковна його музика для церкви, а на концерті в якомусь залі це слухати не можна, це не так звучить. У Баха є музика для концертів.

Артем’єва музику люблю. Причому не відносно до фільмів, для яких він писав. Буває, фільм збагачується музикою, вона прикрашає його. Музика Артем’єва і без фільмів прекрасно себе почуває.

А взагалі слухайте за смаком. Яка музика кому допомагає. Але обов’язково слухайте.

– Ви, як сказали, не малюєте війну. Але взагалі що пишете?

– Нещодавно були з дружиною за кордоном. В залі, де були представлені мої картини, стояв мольберт, і я малював. На замовлення. Хтось хоче портрет, обираємо, чи то акварель, чи пастель, чи олія. Пишу, отримую гроші. Заробленою сумою поділився з київськими дітьми-аутистами. Так вирішив.