Прощання з соціалізмом

«Рукописи не горять» – упорядковуючи власні архіви, наткнувся на пошматований зошит – щоденник, який я вів у селі Ульянівка Олександрійського району влітку 1997 року. Того року я залишився без журналістської роботи, місцевий канал НТА переходив з рук у руки, і я вирішив місяць попрацювати зварником на жнивах у далекому радгоспі «Більшовик» – заробити зерна для тещиних курей. Потім була робота на іншому олександрійському телеканалі, потім переїзд у Кіровоград, а цей зошит я чомусь вирішив знищити, порвав, але таки зберіг – і зараз це цікаве свідчення з середини 90-х років минулого століття. Воно може згодитися для розуміння того, чому так і чому не могло бути інакше. Якраз ламався колгоспний устрій, свідомість селян залишалася наскрізь колгоспною, а нове не поспішало повертатися до людей «передом»…

12 липня. Як я, антикомуніст, став більшовиком? Влаштувався працювати зварником в радгосп «Більшовик», село Ульянівка. Одна надія, що це Ульянівка, а не Ульяновка, можливо, і не від Леніна, не проти ночі згадати.

На площі – Ленін в іржавих крапах,

Над ним тріпоче Вкраїнський прапор.

«Придем к победе соцтруда»!

…Вийшли не звідти – прийшли «не туда»…

13 липня. Учора розмовляв з бабусею на лавці. У селі багато молоді, дітей і пенсіонерів. Діти ввечері ходять у череду за коровами, і така брава демонстрація йде по шосе – сотня корів і багато дітей. Бабуся й каже: «Дивлюся на тебе, сидиш такий чистенький і ухожений, а як втягнешся в хазяйство, то що з тебе буде? Як мій зять, у городі був на людину схожий, а тут…Та й правда, хазяйство, 5 свиней, кури, гуси, корівку взяли». Побачимо, життя зробило ще один крутий поворот, руки щось вміють, місцеві вже кажуть, що я кращий зварник, ніж сільські. Учора привезли 9-корпусний плуг, тріснула балка, місцевий (переселенець з Казахстану) каже «неповоротный шов, надо переворачивать плуг». Я ліг на землю, розробив тріщину, як потрібно, і заварив потолочним швом. Вони дивуються: «А на якому заводі ви працювали»? Завтра піду оформлятися, а то два дні проробив без «бомаг». Як завжди.

20 липня. Був у середу й четвер вдома, донечка тулилася й обіймала, а ми неначе щойно одружилися… Повернувся в село в п’ятницю, в 6-00, і одразу на роботу, до 19-20 години майже щодня. Втомлююся з незвички, але нормально. Зате мені спокійно, вдень працюю потихеньку, але вночі сниться образа на колишніх колег-журналістів (гірших за мене, нескромно), але вони там, а я – тут…

21 липня. І знову вночі душить образа, неначе якийсь рудий журналіст приїхав в село робити репортаж, ще й запитує: «Ну, як?» Роздивився село, соціалістичний варіант сучасного села, вулиця двоповерхівок, але квартири без туалетів (!). Тому в дворі – черга. Двори забудовані сараями, курниками й сажами для свиней, які гуляють між бруду та калюж, а позаду будинків вулиця пересипана горами перегною…

22 липня. Балакав з дідом-сусідом. Старий один, нікого не любить. На дітей (3-5 років) каже так: «Не дай бог з такими падлами жити, ні відпочить, нічого. Кінець жизні. Як дам, бувало, аж мозги вискакують, щоб онуки не бігали». Пророкує кінець світу, кляне Горбачова: «Колись так нерушима стіна комуністів стояла». Проходить бабуся: «То така стіна була». Про комунізм при застої дід каже: «А ми й не знали, де воно береться, а було ж!» Може, у цьому й є причина вимирання біовиду – відсутність зацікавленості та невміння бачити сутність речей і перспективи?

23 липня. Сняться безтолкові сни, макети площ з циклопічними скульптурами «Площа кроманьйонців». О 7-10 приперся брудний «колега», сказав, що в гаражі була пожежа, там часто крадуть. Поряд моя майстерня. Сусідка розповідала про життя в радгоспі, щодня носила додому дерть і комбікорм, годували свиней, продавали, на книжці пропало 19 тисяч карбованців, каже, що тільки тут вивчилася матюкатися, бо на фермі інакше не було.

25 липня. Приїхав о 6-00 з дому, міське життя, бачив людей, які отримують по 300-700 гривень, нічого не роблячи. У мене ставка – 35 коп/година. Відчуйте різницю. Село – раби, були й є, і хочуть бути.

28 липня. Сниться дім і телебачення. Мені працюється непогано, а от як заробиться? Сьогодні приїхали «Джон Діри», наші комбайнери дивляться на них, як на марсіян. Ті приїхали й одразу пішли в поле, а наші все ремонтуються. Запитують, чи правда, що «Джон Дір» не заводиться, якщо комбайнер випив? Комбайнер каже, правда, якщо вип’єш 50 грамів, датчик не дасть команду комп’ютеру завести двигун. Тоді наш Серьога, невисокий, завжди веселий баламут і каже: «А моя “Нива”, навпаки, доки 300 грамів не вип’ю, нізащо не заведеться!»

Гримлять і не їдуть радянські комбайни, ремонт і крадіжки без міри,

І хочеться просто негайно пересідать на «Джон Діра»…

29 липня. Учора до 21-30 у полі. Чергував зі зварювальним апаратом. Моєї роботи мало, зате 5 комбайнів косили майже цілий день, а я никавсь без роботи, аж соромно, неначе щось украв. Поле біля траси на Олександрію, на обочині стоїть пожежна машина, у якої протікає ємність (пізніше я таки заліз всередину й поставив латку). Під’їздить бензовоз і пропонує відро бензину за відро води (проблеми з радіатором). Наш водій не проти – води не шкода, а той і справді налив відро бензину, пожежник дуже засмутився, треба було взяти два відра бензину.

30 липня. 06-40. Нічого не бачу, не читаю й майже не думаю. Учора чергував у полі до 22-00. Усі комбайни працювали й не ламалися, мабуть, тяглися за «Джон Дірами», за день не спалив жодного електрода. Під час перекуру точаться знайомі розмови – хто більше працює, більше зробив і т.д. Таке є на шахті, в артілі, на фабриках і тут. Лають пожежника, який стереже, щоб не крали зерно, бо самі комбайнери й усі, хто є, крадуть і виправдовуються, а ось у них дома красти не можна – гріх. На жнивах чергує два пожежника на поламаному автомобілі, є один гусеничний трактор, щоб оборювати ділянку у випадку пожежі, теж поламаний, заводиться лише «з толкача». Його поставили з гори, щоб завівся, коли знімуть з тормозу, але, коли вночі їхали додому, він завестися так і не зміг. Зі сміхом згадали, як два роки тому біля села зайнялося поле з хлібом, пожежна машина виїхати не змогла, то пожежник прибіг на поле й гасив полум’я брезентовими штаньми…

Після «Джон Діра» урожайність під 60 ц/га, а після «Ниви» і «Колоса» – 35-40 ц/га, але все одно женуться за гектарами і втрачають зерно. По радіо розповідають про втрати (крадіжки) зерна, затримали за крадіжку 40 тонн (3 КАМАЗи), а ще є дрібніші, але тут на одному полі більше втрачають за один день.

31 липня. Учора побував у соціалізмі, на зборах «виховували» трьох дядьків – п’ють, прогулюють, «пострамили» – та й по всьому: «Хліб осипається, а ви п’єте, сільгосптехніка дорога, пального немає, а ви і його пропиваєте». На стіні «График соцсоревнования», звертаються: «Товариші». Колгосп був і залишився, їх «виховали», а на вечір вони знову п’яні, соцреалізм. Часто міняють бензин, який дають для пускача комбайна, на горілку, а комбайни тягають один одного, щоб завести двигун. Крадуть все підряд, аж до акумуляторів чи посівного зерна. Розмови в кулуарах дурні: «Голова наліво продає зерно не по 270 гривень, а по 350». А по радіо мелють – «насіння, площі, держзамовлення». Лише за один день чергування в полі проїхали 15 іноземних комбайнів (поряд траса з Дніпра на Олександрію), а наших немає. Уночі колона «Джон Дірів» нагадує різнокольорову ялинку, а наші на бригаду їдуть поночі взагалі без фар, лише іскри летять з глушників, навісне обладнання гримить і трясеться. Теж вражає.

1 серпня, п’ятниця. Учора влупив дощ, є шанс вирватися додому, скучив! Тут дуже шкодую, що кричав на доньку. Сниться політика й телебачення.

5 серпня. Молотимо горох. Валки на землі лежать давно, злежалися й проросли бур’яном, жінки піднімають їх вилами, а вже потім валки бере комбайн. Половина зерна гороху на землі. Перед цим брали ячмінь – те саме, зате була солома, яка пішла наліво, – понапивалися! Зранку – похмеляються, у поле виїздять аж в обід, отак беремо хліб. Так працюють раби, ходять на панщину, але є й своє господарство, для нього крадуть. А що державі? Що держава їм? Хоча могли працювати половина на половину – селянин працює на колгосп, а колгосп обробляє селянський пай, урожай з якого є власністю селянина. Крім того, потрібен час на порання худоби. Кажуть, що тоді людей не вистачить для колгоспу. Збільшуйте урожайність, прирости ваги й приплоди.

6 серпня. 21 година, вже темно. Беремо горох, а ще жито й пшениця. Урожайність непогана, а продуктивність тваринництва падає, кажуть, нерентабельно, мало кормів. Курей (ферму) знищили, у 10 разів скоротили поголів’я свиней, уже немає овець, кіз, гусей. У людей усе це є, а в колгоспі не вистачає кормів. На трудодень продукції не вистачає, а красти вже не дають, люди хотіли б самі реалізовувати зароблене зерно, щоб мати гроші, яких господарство не виплачує. Таким чином робота на державу – це панщина, яка невигідна ні людям, ні господарству. Якщо колективне господарство не хоче утримувати худобу – нехай її утримують люди, а господарство має забезпечувати їх кормами, бо вони їх вирощують. Потужності господарства потрібно спрямувати на розвиток кормової бази для людського тваринництва, це швидкі гроші, в якомусь співвідношенні для господарства та людей. Але хто платитиме податки, хто оплатить пальне, хто дасть техніку й ремонтуватиме, хто сплачуватиме пенсію, утримуватиме школу, хто охоронятиме?

На полі працюють люди, які не отримують заробітну плату, пенсіонери матимуть свій пай і здаватимуть в оренду тому ж господарству, або воно його обробляє «з процента» урожаю.

9 серпня. Чому б людям не видавати корми безплатно, бо недавно не встигли вивезти сіно з поля, але пішли дощі і його згноїли, а могли хоча б віддати людям? Тут є свій спорт, пізно ввечері їдуть мотоциклами на поля, косити для себе, а господарство наймає охорону, якій платить селянські ж гроші.

11 серпня. Рано, куховарю, учора о 6-й приїхав з дому. У місті п’ють пиво, гуляють, у селі – плачуть. Ділять пшеницю на зароблену гривню. Хто отримав заробітну плату чи якось її вибрав (сіном), той повинен викупити свою нараховану пшеницю. Виходить, що немає натурального вираження праці чи заробленого. Люди працюють заради пшениці та грошей, але, щоб отримати пшеницю, не потрібно отримувати заробітну плату. А одягнутися, а їсти й пити, а господарство? Заради зерна потрібно економити заробіток, а значить – красти. Ось така економіка. Ми працюємо на кінцевий результат, а якраз його в кінці року й немає. Держзамовлення не гарантує пристойної оплати, це шлях у 33-й рік для села.

12 серпня. Блукав балкою, трави – ще реліктові. Я таких і не бачив, питав назви – або не знають, або забули. Але ж тут можна вирощувати влітку гусей – незліченно, бо кормів неміряно!

13 серпня. Учора довелось помотатися: поле – майстерня. О 17-30 зварювальний апарат притягли на бригаду, де стоять 3 комбайни й скирдувальник. Його ледь не спалили, добре, що я поставив відро з водою, бо, доки я варив, тракторист відійшов і не бачив, що від іскор почав горіти двигун. На вечір ніхто з них так і не виїхав, дві години я пропрацював – та й по всьому. А воно дощить, ячмінь викидає на землю, сіно й солома не скирдуються. По радіо обіцяють дощі, зливи, град. «Кількість податків скорочується» – це радіо, за «так» не хочуть працювати ні хлібороб, ні шахтар, ні підприємець. Куди йдемо? Сниться телебачення, пішов зварником, а туди тягне.

14 серпня, Маковія. На селі потрібно робити революцію, усі повинні стати власниками, і держава має підтримати в цьому людей. Не своє крадуть відкрито (хіба що директор впіймає), а ще врожай висипається, гниє, тому все можна віддавати офіційно та безплатно з великою користю господарству й людям – не пропадає! Ранок чудовий, три дні дув такий холодний вітер зі сходу, що вдягли шапки. Потепліло лише вчора надвечір. Ледь сипоне дощик – жнива стають антижнивами, зерно з колосків не вимолочується, мабуть, половина осипається, а ще гектарів 400…

17 серпня, ранок чудовий, жнива тривають. Стоїть ячмінь, а хлопці – «гатять», п’ють. Три дні не можу зробити в хаті світло, приходжу – вже темно і йду рано, так і їм, учора в обід картоплю, ввечері сухарі й кисляк, тим і поснідав. Зате фігура!

18 серпня, провів світло з коридору, живу в бараці, кімната опалюється газом, народ придумав вставляти в плиту трубку з отворами, через які газ горить, ніби дрова. У селі люди мало розмовляють на сторонні теми, вряди-годи клянуть політику та Горбачова, а все більше балакають про техніку, роботу, худобу, городи. У місті все навпаки. Три дні працюю, як загнаний, бо кількість роботи можна порівняти з артіллю, але як заплатять? Ставка – 35 коп./година.

20 серпня… Десь цими полями проходили польські війська та українські на Жовтоводську битву. Кажуть, що з якогось кургану поблизу Ульянівки Б. Хмельницький спостерігав за військом, я на ньому хвилину лежав, коли йшов на зупинку, дивився на степ…

21 серпня. Наснилася фраза: зараз легше заробити на автомобіль, ніж на хліб. У селі теж часто згадують колишнє життя: «Та щоб я не взяв щодня додому мішок дерті – не було такого! А кашу яку варили свиням? Зачерпнеш відро й несеш удень додому. А рибу привозили, отам висипали, усі брали смажити, і свиням вистачало. А зерна? Їдеш з роботи, 2-3 мішка з комбайна взяв чи машину підігнав, а тепер нічого не візьми, так ще й не платять». Я аж не витримав: «Так ви ж самі все розікрали й пропили! Розікрали у своїх дітей, у майбутнього, а як прийшов час порядок навести, то кеби не вистачило. Ваша зарплата не відповідає критеріям ефективності, тому теж крадена». Поряд з гаражем великі майстерні – токарні станки за кілька останніх років місцеві хлопці розкурочили, покрали двигуни, на них навіть позаводили справи, але, швидше за все, усі сплатили міліції… Зате в бур’янах лежить безліч невідомого обладнання, ще в ящиках.

24 серпня. Сьогодні День Незалежності! Рік тому я втратив на площі в Олександрії свідомість, закрутилася голова, такі були заробітки, а зараз хоч працюю. Приїхав товариш, хотів зварником, але дізнався про ставку, побачив, скільки роботи, сказав: «Ти перериваєшся, а вони з тебе сміються» – і поїхав собі геть. Завтра закриють наряди, що я заробив? Був дощ, працював до
14-30, уперше пішов на рибалку в сусіднє село Сухинове (чи не рідня декабриста?), уперше трішки відпочив, упіймав 6 карасиків і варю юшку. Зранку запитав у керівництва, чому не привітали людей зі святом? «Та знаєте, люди не хочуть святкувати, “Обстановка такая, что не до праздников”». Не витримав, сказав, що це ви винні, що люди не працюють і не святкують. Це ж треба так постаратися, щоб згноїти такий урожай, не дати людям заробити! Свято треба організовувати, як колись. Скривився, хоча й непоганий керівник на фоні інших, розповідав, як колись у нього була чекова книжка, якою розраховувалися за техніку та запчастини, спалили двигун – поміняли. Зараз не те, тут є механік, який нічого не зробив, коли в мене не працював зварювальний, доки я сам не взявся лагодити. Він підійде, подивиться, запитає (матюком): «Працюєш?» І йде собі далі. А все-таки, люди кажуть, зі святом – привід!

26 серпня. Учора був у другому відділку, за 12 км. Здається, село Шевченкове. Між центром і там існує ніби дві економіки, інше господарство. Роботи – аж страшно, бо там зовсім не було зварювальника, розвал і розруха, але є кузня без коваля. Примудрився зварити полотно коси для комбайна, спробували – тримається, поїхали жати. Дорога до села заросла порослю, через рік – не проїхати. Дикість, бачив, як дядько вбивав цуценя об землю. У кінці дня поїхав у поле, де косили на силос, узяли в оренду кілька вантажівок, за які щодня платять 60 гривень, а свої водії стоять, чекають якоїсь черги. Перевозка для них коштує 6 коп./тонна, тракторист привезе 4 причепи, це 8 тонн, заробітку не вистачає, щоб оплатити обід і вечерю в полі, приблизно 1 грн 20 коп. Я не їм, беру з дому, запарюю з вечора суп-гречану кашу в одній літровій банці. Пішли знову дощі, ячмінь, мабуть, не зберемо. Я втомився.

28 серпня. Учора прийшов ночувати о 22-й. Дощ захопив на полі, люди аж ревуть – водій за день заробляє 1 гривню 30 копійок! А коли орендовані КРАЗи їдуть з поля, водії до верху набивають кабіни качанами.

31 серпня. Днями був вдома, чудово, доня-розумниця й кохана дружина. Привіз у зарплату кілограмів 10 м’яса й 3 літри вершків (по блату). З обіду страшенна злива. Увечері сходив на рибалку, і попалася ондатра, слава богу, відчепилася.

11 вересня. Був у місті, пішов по редакціях, пропонував гострий матеріал про село – не хочуть, бояться, і державні, і недержавні. Колгоспним заробітком не можна заробити на життя. Учора цілий день не могли знайти трактор, щоб притягнути на поле зварювальний апарат, – то пальне скінчилося, то колеса спустили. Коли приїхав туди, а там зламалася тяга на бороні, можна було прикрутити дротом і допрацювати… Потім не могли притягти апарат на ферму, де зламався скребковий конвеєр для прибирання. Бруд по коліна, доярки лаються, їх перевіряють, щоб не крали молока, а заробляють – 20-40 гривень на місяць. В управлінні сільського господарства заробітки вищі, а в міністерстві – ще більші.. Жнива ще не закінчилися, сподівалися на соняшник, але дощі не припиняються. Вдалося зробити серйозну роботу, днями поламався бурякокомбайн, думали, усе, але мій старательский досвід допоміг – заварив тріснутий вал.

21 вересня. Вже не в селі, приїхали знайомі по роботі в «Олександріявугіллі» і забрали переварити котел у школі, село Попельнасте. Платять справжні гроші, у радгоспі на зарплату вибрав м’ясо й вершки…