Кожного року перед новорічними святами в нашому музично-драматичному театрі ім.Кропивницького відбувається прем‘єра чарівної казки для дітей. Вони вже бачили і «Попелюшку», і «Дванадцять місяців», і неймовірного «Лускунчика»… Кропивничани вирішили, що діти не можуть залишитись без новорічного дива, і воно відбулось.
Цього року під час зимових свят у театрі все по-іншому! По-перше, у фоє Святий Миколай відкрив свою резиденцію, і діти мають можливість завітати до нього, розказати віршик, а може, і заспівати, розповісти, якими чемними, добрими й люблячими вони були, які гарні вчинки робили, а Святий Миколай пригощає їх цукерками й кожному дарить справжню Чарівну грамоту. Кореспондент «УЦ» теж завітала до Миколая й була вражена цим казковим приміщенням: яскраво прикрашені ялинки, Сніговик – як живий, комин, від якого тепло та затишно, а ще – цілий сундук зі справжніми скарбами! І все це світиться, миготить, наче в чарівному палаці… А ще – теж отримала від Миколая грамоту, він пояснив, що це за те, що наша газета завжди підтримує театр, пише про нього, а наші журналісти – активні глядачі.
Нам сказали, що головною рушійною силою у створенні резиденции була помічниця режисера Марина Малахатько. Вона її придумала й створила за допомогою своїх колег. Ми поспілкувались з нею.
– Мариночко, перш за все я тебе вітаю з прем’єрою та з тим, що твій Сашко-молодший отримав таку відповідальну головну роль! (Син Марини та актора театру Олександра Малахатька – студент мистецького факультету нашого педуніверситету Олександр Малахатько-молодший у цій казці грає головну роль Кая.)
– Дякую! Мені дуже приємно!
– Ну а тепер – про резиденцію. Як ти це все придумала?
– Ми звикли кожного року дивувати дітей – якісь будиночки, фотозони, куточки, де можна фотографуватись, ялинки… Але цього року вирішили щось змінити. У нас з Олександром Ярошенком був такий певний досвід – коли ми з ним були молоді та гарні (сміється), то працювали в резиденції – тільки в резиденції Діда Мороза: я була Снігуронькою, він – Дідом Морозом. У місті була така резиденція, але зараз її, на жаль, нема. І ми з ним подумали: а чому б ні? Ми поговорили з адміністрацією, вони дали добро, і все покотилося, як сніговий ком. Усі служби підтримали цю ідею: і освітлювачі, і бутафори, і реквізитори… Ми робили комин, монтували та прикрашали ялинки, пакували коробки-подарунки – і в усе це вкладали часточку своєї душі. Усі якось допомагали, щось приносили, докупали… Іноді ми тут до ночі сиділи! Дуже хотілося, щоб, коли дитина туди потрапить, вона повірила в диво, що тут вона загадає своє таємне бажання – і воно обов‘язково здійсниться. Я щаслива від того, що бачу, як у дітей перехвачує подих, коли вони заходять до Святого Миколая…
Хочу назвати тих, хто залишив часточку свого серця у створенні цього справжнього дива: це начальник монтувального цеху Кирило Ликов, Чернат Аллочка – бутафорський цех, це вона створила чудового Сніговика, столяр Олег Волошин – він зробив чудовий комин, справжній, наш освітлювач Галайко Сергій – я його назвала Світлячок, тому що все, що світиться, мерехтить, – це він, це його робота. Це справжня команда технічних чарівників!..
Після відвідування резиденції Святого Миколая діти зайшли до глядацької зали – и почався ранок. Якщо раніше цілий натовп дітей починав святкування біля ялинки в фоє, де їх розважали герої улюблених казок і дитячих вистав, то тепер усе інтерактивне дійство відбувається в залі. Усі все бачать і чують, їх розважають цього року актриси театру в костюмах, що символізують пори року. Діти – у захваті! Вони співають, танцюють, розгадують загадки… А потім їх знову вітає Святий Миколай і дарує чарівну виставу «Таємниця Снігової Королеви».
Цьогоріч режисером казки став заслужений артист України Олександр Ярошенко, якого кропивницькі театрали знають і люблять як неймовірного артиста (до речі, у цій виставі він грає Казкаря, який і розказує дітям цю чудову новорічну історію). Ми не могли не поспілкуватись з Олександром, і після першої вистави він знайшов трошки часу для інтерв‘ю.
– Олександре, по-перше, вітаю вас з прем’єрою!
– Дякую!
– Як ви наважились ставити дитячу виставу? Це ж перша ваша робота як режисера?
– Цю виставу мене примусили поставити багато обставин. Якщо чесно, це було колегіальне рішення. Казку потрібно було робити, і ми думали: і таку можна, і таку – але вирішили зупинитись саме на «Сніговій Королеві»…
– Але ж, здається, років з два – три тому вже була ця казка?
– 2015 року вона була, тобто пройшло вже 6 років. А до того в 2006 році її ставила Оксана Ілляшенко.
– Як час стрімко біжить…
– Один із двох хлопчиків із ДЮЦу, які в 2015 році грали Кая, вже встиг у нас сезон, а може, й більше, попрацювати актором…
Щодо казки. Ідеї були різні – думали всі вистави «прокатати», які в нас є готові, я взагалі хотів одну виставу поновити з тих, які були в нас давно. Але так вийшло, що всі зійшлися на тому, що треба ставити саме «Снігову Королеву» – справжню зимову казку. І я вирішив спробувати себе в іншому амплуа.
З чого ми виходили? З того, що є в наявності. У нас є чудова музика з авторськими правами, вона була написана для вистави «Снігова Королева» 2006 року. Якісь речі я поновив ще з тієї вистави, яку ставила Оксана Миколаївна Ілляшенко. Вона була серйозна, з антрактом, на дві дії. Я в неї, чесно кажучи, «вкрав» ідею з Оленем. Вона мені дуже подобалась, я не хотів використовувати просто голову й придумав: хай це буде такий химерний образ типу шамана. Можна вважати його людиною, можна оленем – як глядач сприйме й побачить…
– Він неймовірний!
– Так. Отже, у мене було завдання зробити виставу з мінімальними затратами. Ми ж довгий час грошей майже не заробляли, тільки зараз потроху починаємо. Щось докупили, щось знайшли «в закромах»: задник у нас із «Сільви», з балу, сцена розбійників – це зі старої вистави «Лицарські пристрасті»… Ми брали декорації тільки зі списаних вистав. Але для самої Снігової Королеви робили все нове, і вийшло шикарно. Це цілком заслуга Людмили Іванівни Шибістої! У нас же зараз художника в театрі зовсім нема, за останні роки всі звільнились… А мають бути два: головний і художник-постановник. І режисера в нас жодного нема, хоча може бути три… Так сталося… Ну нічого, справились. Я ж робив усе не один, тільки організував людей, а колектив у нас завзятий, дружний, і в нас усе вийшло. Кирило Михайлович Ликов мені познаходив усі ці декорації. Оті «вісюльки» у замку Снігової Королеви на передньому плані ще з вистави 2006 року збереглися, учора їх відпарювали, приводили до ладу, а задник на саме королівство новий, ми малювали. І світло вийшло чудове, і звук. Як зараз модно говорити: ми зробили їх разом!
– Сашо, але ж найголовніше зараз – те, що ви показали, що ви справжній колектив!
– Розумієте, театр – це така машина, що, якщо ніхто не буде навмисно ставити палки в колеса, перемеле всіх і буде працювати далі. І наш театр працює, бо нам же теж треба на хліб заробляти. Режисерів можна запросити. І хочеться, щоб скоріше цей конкурс відбувся й усе заспокоїлося. Ось зараз у нас запрошений режисер робить нову виставу, але не будемо поки відкривати карти.
– А які думки щодо майбутніх вистав? Щось ще хотів би зробити як режисер?
– Це важко – треба мати якусь ідею, виносити, визріти. Це ж треба якогось художника шукати, якогось композитора (сміється)… Якщо чесно, раніше я багато чого хотів зіграти, у мене були такі амбіції! А зараз конкретного бажання, наприклад, зіграти Короля Ліра, нема. Хочу просто грати, аби щось цікаве було. Бо ви ж розумієте, з того ж «Короля Ліра» хтось може поставити таке… що соромно буде брати в цьому участь. А можна поставити якусь казочку – і це буде шедеврально. Може, щось прийде в голову – попрошуся, а поки подумаю…
Шановні батьки, вистава відбудеться ще й після Нового року, з 2-го по 6-те січня. Подаруйте дитині диво!
Зарахування до страхового стажу періодів навчання