«Ой, який я молодець, шо поїхав в Бобринець!»

Євген Манженко відомий більшості мешканців Кропивницького. Довгий час був ведучим популярної програми «Ранкова кава» на обласному телебаченні. Писав вірші, був лідером музичного гурту «Веселі біоритми», багато хто пам’ятає його з маленькою гітарою укулеле в руках. На його вірші відомий гурт «ТіК» написав дві пісні.

Манженко давно переїхав до Києва, де працював на телеканалі «Еспресо». Зараз працює у найбільшому агрохолдингу країни «Укрлендфармінг» заступником генерального директора по комунікаціях та PR. Але вірші, і зараз такі ж самі гумористичні, писати не кинув, так само як і виступати з ними перед людьми. Минулої п’ятниці на запрошення книгарні «Є» Євген Іванич, як його часто звуть друзі, співав та декламував вірші на Дворцовій в Кропивницькому. З великим успіхом. Після виступу його книжка віршів розлетілася, як гарячі пиріжки. Журналіст «УЦ» поспілкувався з поетом з агрохолдингу.

– Так ти вже не журналіст?

– Вже ні. Я пропрацював на «Еспресо» журналістом, ведучим рубрики, редактором. Потім чотири роки – у комунікаційній команді тодішнього прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Коли змінилась влада, я залишився без роботи, та буквально за кілька днів мені запропонували стати керівником відділу зв’язків з громадськістю великого агрохолдингу.

– На олігарха Бахматюка тепер працюєш, виходить?

– У нас в Україні з олігархами така специфічна історія. Такими називають людей, у яких або багато грошей, або великий бізнес, що зовсім не завжди одне й те саме, не завжди дорівнює. Олігарх – це людина, яка використовує вплив на владу для збагачення. Має телеканали, представництво у Верховній Раді. У нашого власника немає телеканалів, немає «своїх» депутатів. Це просто великий бізнес.

– Час для творчості лишається?

– Нема можливості, щоб я цим зараз багато займався, як свого часі було. Але мене затягло у такі собі благодійні речі, потрапив у таку тусовку людей, які виступають, аби зібрати гроші, волонтерську допомогу. Спочатку переважно для фронту, зараз більше для паліативних хворих. І я на таких заходах час від часу виступаю.

У рідному місті виступаю дуже рідко, на жаль. Але ось книгарня мені запропонувала виступити. Безкоштовно як для глядачів, так і для мене. Просто, повторюся, я рідко виступаю в Кропивницькому, тому радо зголосився на пропозицію. До того ж сьогодні п’ятниця, 13-те, самий вдалий день для виступу й відвідування рідних!

– Укулеле не зраджуєш?

– Переважно останнім часом виступаю тільки з віршами, але організатори настояли… Хоча не дуже готовий співати, почав забувати, як це.

– Окрім «ТІК», ще комусь писав тексти з відомих виконавців?

– Ні, тільки дві пісні, з мене взяли обіцянку, що напишу ще, але я якось продинамив це діло. Ніяких образ, ми час від часу передзвонюємося з Віктором Бронюком, ми в дружніх стосунках.

– Ти вже киянин? Де живеш?

– У Шевченківському районі. Насправді, я переїзд до Києва не сприймаю, як щось таке… Просто довше їду на роботу з Кропивницького, можна так сказати. Я відчуваю Київ і Кропивницький як райони одного міста, просто віддалені. Комфортно почуваю себе і тут, і там. Навіть одних і тих самих людей зустрічаю що тут, що там!

– Завжди хотів та забував тебе спитати. Ти сам з Кіровограда, а одна з твоїх самих відомих здавна пісень – про Бобринець. Як так?

– Мені страшенно подобається Бобринець, бобринецькі біляші. Бобринець міг би стати біляшною столицею України. Люди, які в темі, коли їдуть кудись на моря, спеціально зупиняються в Бобринці поїсти біляшів. Це могло би навіть мати туристичний потенціал, але не використовується.

І я навіть не пам’ятаю, як з’явилася ця пісня, її ідея.

– Та чому не Новоархангельськ чи Голованівськ?

– Так вийшло. Про Гайворон в мене є вірші. А в Голованівську я просто, як не соромно, ніколи не був. Слабак! До речі, у мене в планах поїздити глибинкою Кіровоградщини, побачити місця та речі, які поки для себе не відкрив за сорок років життя тут.

P.S. Для прикладу творчості Манженка та сама пісня про Бобринець:

«Ой, який я молодець, шо поїхав в Бобринець!

Олів’є їв, холодець, з мармішеллю голубець.

Тєлєсами рухали, караоке слухали.

Погуляв красиво, видно. Спомнить тіки стидно.

Наливай іще, отець, за весілля, за Бобринець!

Закусю грибочком за твою за дочку.

Хай все буде на столі, лагода і мир в сім’ї!

Омине нехай капець славне місто Бобринець!

Ой, який я молодець, шо поїхав в Бобринець!

З молодим пив, з дідом, з кумами і сусідом!

Приїхав я заряджений, костюм надів наглажений.

Виглядав солідно. Спомнить тіки стидно.

Ой, який я молодець, шо поїхав в Бобринець!

Танцював із дружкою, говорив на вушко їй.

Шось мутив з кумою, спортив їм обої.

Погуляв солідно, видно. Спомнить тіки стидно».