Пам’яті Андрія Надєждіна

В обласному музеї мистецтв відкрилася виставка, присвячена пам’яті художника Андрія Надєждіна, якого нещодавно не стало. Вона приурочена до сороковин з дня смерті митця.

На виставці представлено більше сорока робіт Андрія Михайловича – як живопис, так і графіка.

«Я б назвав його стиль українським романтичним символізмом, – каже Олег Юрченко, співробітник музею. – Надєждін – це мистецтво­знавець, науковець, музейник, провідний співробітник музею Осмьоркіна, лауреат багатьох премій. Людина з Україною в серці. Починаючи з Помаранчевої революції 2004 року він завжди був в українському таборі, пропагував українське мистецтво. Завжди відстоював тезу, що українське мистецтво не є хуторянщиною, шароварщиною, воно є повноцінним, європейським, самобутнім.

Відкривав нові імена та подавав вже відомих художників, таких, як Володимир Федоров, з української точки зору.

Андрій володів мистецтвом жити на позитиві. Він таким залишиться у нашій пам’яті – світлим, добрим, щирим, не дивлячись на проблеми зі здоров’ям. Завжди з ним був яскравий гумор. Взагалі це втрата болюча…»

А ось як згадує Андрія Михайловича його друг, фотохудожник Олександр Шулешко: «Дуже проста й добра людина, максимально. Нормальна, звичайна людина. Іноді, коли чи я заходив до нього, чи він до мене, могли сигару на двох викурити під гарний напій.

Був дуже талановитою людиною. Причому в усьому. Крім того, що він цікавий художник, я вважаю, що він ще й найкращий мистецтвознавець, дуже сильний сучасний мистецтвознавець, який розбирався в мистецтві в широкому розумінні – і в музиці, і в поезії, сам писав непогані вірші, нерідко картини він підписував рядками зі своїх віршів, називав це синтезом різних мистецтв.

Чудово розбирався у фотографії, я не маю на увазі, що сам фотографував, зараз кожен з телефоном – «фотограф», а як мистецтвознавець. Робив чудові колажі як дизайнер.

А як дизайнер у ширшому сенсі саме він оформлював краєзнавчий музей, музей в гімназії імені Шевченка, який по суті він сам зробив.

Усі буклети, усі статті на мистецькі події він робив, писав. Усе, за що брався, робив на найвищому рівні.

Як саме він писав картини? Будь-якій творчій людині перше, що потрібно для творчості, – це душевний спокій. Є здоров’я, батько не хворіє, є на що жити – і це впливає на настрій. А якщо в тебе депресія, але треба працювати, – то це вже не творчість, це просто робота.

Коли було натхнення, він міг зробити кілька робіт за тиждень, а коли не було – міг за місяць нічого не написати. Займатися статтями чи іншим.

Працював він у власній майстерні його батька, йому як народному художнику згідно з радянськими законами належала за статусом окрема майстерня, вона неподалік їхнього дому.

Як назвати стиль Надєждіна? Філософський живопис. Що приваблює – у нього в роботах недомовленого більше, ніж явно сказаного. Ніякої прямолінійності чи портретів як з фотографії (та так і роблять зараз). Перед його роботами треба думати, спробувати відчути ту емоцію, що він хотів передати…

Колись у нас був художній комбінат. До свят там малювали портрети членів Політбюро, ленінів та інше як на конвеєрі. У самій назві все сказано – комбінат! Ні про яку творчість мова не йде! Так ось – це зовсім не про Надєждіна».

Знаний мистецтвознавець Броніслав Куманський колись сказав, що справжню енергетику картини відчував лише від робіт двох майстрів – Рубенса та Надєждіна-молодшого. Ось що він каже: «Розуміння космологічної сутності сущого – чи не головна ознака робіт Надєждіна-молодшого. Так часто називали Андрія Михайловича на відміну від Надєждіна-старшого, народного художника України Михайла Володимировича. Андрієві поталанило народитися в сім’ї художника. Хоча, що таке поталанило? Адже життя часто підтверджує істину, що на дітях талановитих людей природа відпочиває. У даному випадку вона передумала. Сім’я Надєждіна-старшого, батька кіровоградського андеграунду й одного з найбільших його послідовників в Україні, дала Андрію найперше успадковане відчуття авторської свободи, права митця самому творити себе й обирати собі кумирів».